— Що за нісенітниця! — бурмотіла вона. — Він говорить так швидко, що майже нічого не встигнеш записати.
— Може так задумано, — припустив Френклін. — Нова вікторина?
Юдіт поцілувала його в щоку, непомітно ховаючи попільничку, наповнену недопалками та шоколадними обгортками.
— Привіт, любий, вибач, що не приготувала тобі ніякого питва. Почалася нова серія: «Торговельні угоди». Вони дають список речей, на які можна отримати дев’яностопроцентну знижку в місцевих магазинах, якщо нумерація району збіжиться з серійним номером. Це неймовірно складно.
— Хоча й звучить привабливо. І як, у тебе збіглось?
Юдіт глянула на список.
— Поки що я бачу тільки одну річ, це гріль з інфрачервоним випромінюванням. Але, щоб придбати його, ми повинні бути там о восьмій вечора, а зараз уже сім тридцять.
— Нам це не потрібно. Я втомився, золотко, і хочу щось з’їсти.
Коли Юдіт почала протестувати, він твердо промовив:
— Послухай, навіщо нам новий гріль, ми купили свій всього два місяці тому. Грець із ним, це навіть та сама модель.
— Але, любий, певно ти не розумієш, нам вийде набагато дешевше, якщо придбаємо новий. Однаково за контрактом ми змушені здавати гріль в кінці року, а так ми заощадимо принаймні п’ять фунтів. «Торговельні угоди» — це ніяке не шахрайство, ти сам знаєш. Я витратила на цю передачу цілий день.
В її голосі чулося роздратування, та Френклін твердо стояв на своєму, уперто незважаючи на те, що час минав.
— Нехай навіть втратимо п’ять фунтів. Це не велике багатство. — Вона знову спробувала заперечити, але Френклін сказав:
— Юдіт, мила, ти ж, мабуть, неправильно записала номер. — Вона знизала плечима і пішла до бару. — Зроби один міцний. Я відчуваю, що сьогодні в нашому меню здорові страви, — гукнув він.
— Сподіваюсь, але риба так тхне.
Піднісши склянку до губ, Френклін повернувся до вікна і дивився на згасаючий небосхил. За чверть милі над сусіднім універсальним магазином миготіли п’ять червоних сигнальних вогнів. Періодично спалахувало освітлення торговельного центру, на тлі вечірнього неба вимальовувався масивний силует.
— Юдіт! — Він пішов на кухню і підвів її до вікна. — Рекламний екран за універсальним магазином. Коли його встановили?
— Я не знаю, — Юдіт здивовано глянула на нього. — Чого ти такий схвильований, Роберте? Може, щось пов’язане з аеропортом?
Френклін прикипів очима до чорного силуету.
— Так напевно думають усі. — І він вилив вміст склянки у раковину.
ebooksa