— Звичайно, я не бачив. У тому й лихо, докторе.
Він притишив голос, бо повз них ішли кілька няньок, скоса оглядаючи недоладно вбраного чоловіка.
— Цієї ночі там знову були монтажні бригади, прокладали потужні електрокабелі. Ви побачите по дорозі додому. І тепер усе майже готово.
— Це шляхові знаки, — спокійно роз’яснював Френклін. — Вводять до ладу нову естакаду. Ради бога, заспокойтесь. Намагайтесь більше думати про Дору та дитину.
— Саме про них я й думаю, — скрикнув Хетуей. — Ті кабелі призначені для напруги у сорок тисяч вольт, докторе, з потужними пристроями управління та захисту. Вантажні машини привезли величезні підпори. Завтра їх почнуть споруджувати навколо міста, вони закриють півнеба. Ми повинні зупинити це, докторе. Вони хочуть підкорити наш мозок!
Знічений нервовими вигуками Хетуея, Френклін безпомічно шукав серед моря машин свою.
— Слухайте, я не можу більше гаяти часу на ваші вигадки. Вірте мені, вам потрібна кваліфікована допомога, бо ви в полоні нав’язливої ідеї.
Хетуей спробував заперечувати, але Френклін рвучко підняв руку.
— Послухайте. Давайте так: якщо покажете мені хоча б один такий рекламний випромінювач і доведете, що він керує нашим мозком, я піду з вами до поліції. Але ви не маєте бодай найменших доказів і знаєте про це. Рекламування методами, які діють на підсвідомість людини, заборонено тридцять років тому, і ця заборона ніколи й ніким не скасовувалася. Правда, тоді ці методи були дуже недосконалі, а тому й успіхи незначні. Щодо вашої думки стосовно страшної змови — наміру встановити тисячі гігантських рекламних випромінювачів, — то це чистісінька нісенітниця.
— Гаразд, докторе. — Хетуей сперся на капот машини. Його настрій раптово змінився. Він приязно дивився на Френкліна. — Що трапилося — не можете знайти свою машину?
— Всі ці ваші дикі вигуки збивають мене з пантелику. — Френклін витяг з кишені ключ запалювання й прочитав на бірці: — NYN 299-566-367-21 — чи не бачите такого номера?
Хетуей неохоче повернувся, не знімаючи ноги з капота, й оглянув площу, де стояла добра тисяча машин.
— Справді, кепсько, коли всі вони однакові, навіть одного кольору, правда? Тридцять років тому було з десять різних марок, і кожна мала принаймні дюжину кольорів.
Френклін нарешті вгледів свою машину і попрямував до неї.
— Шістдесят років тому було сто марок машин. Та що з того? Завдяки стандартизації товари стали набагато дешевші — це зрозуміло.
Хетуей поляскував долонею по машинах.
— Але вони не такі вже й дешеві, докторе. Якщо порівняти прибутки від продажу цих автомобілів і тих, що випускалися тридцять років тому, то вони на сорок відсотків вищі. Справді, сьогодні ви платите за машину значно менше, та кількість проданих значно зросла.
— Може й так, — сказав Френклін, відчиняючи дверцята. — Але сучасні машини значно досконаліші. Вони простіші, надійніші, безпечніші в експлуатації.
Хетуей скептично кивав головою.
— Вони остогидли мені. Завжди одна модель, один стиль, один колір. Це страшенно гнітить. — Він провів брудним пальцем по вітровому склу. — У вас знову нова, докторе? А де ж стара — ви взяли її всього три місяці тому?
ebooksa