— На те й змагання існує, — засміявся Джо. — Не всі ж думки сходяться. Завжди є надія на влучний удар або нещасливу пригоду. Всяко буває, — поважно пояснив він.
Вона боязко пригорнулася до нього, і він самовпевнено засміявся.
— Ось почекай-но, сама побачиш. Тільки не жахайся з самого початку. Перші кілька раундів будуть гарячі. На таке Понта мастак. Він шалений: як почне сипати, то мов той гураган, отож у перших раундах завжди бере гору. Таким способом він чимало боксерів поклав, дужчих і кращих за нього. Мені тільки треба витримати, от і все. Далі він виснажиться, і я насяду на нього. Ти сама побачиш, коли я почну наступати на нього.
Вони підійшли до якогось будинку на розі темної вулиці, як видно з таблиці, — приміщення атлетичного клубу. Під його фірмою, щоб не порушити поліційних порядків, влаштовувано боксерські змагання. Джо пустив дівчину, і вони нарізно наблизились до входу.
— Гляди ж, тримай руки в кишенях, — попередив Джо. — Все буде гаразд. Якихось дві хвилини, та й годі.
— Цей хлопець зі мною, — кинув він швейцарові, що балакав з поліцаєм.
Обидва приязно привітали Джо, не звернувши уваги на його супутника.
— Як ці не здогадалися, то й ніхто не здогадається, — запевняв Джо, поки вони бралися сходами на другий поверх. — Та якби й помітили щось, однаково не знатимуть, хто ти; задля мене мовчатимуть. Ну ось, тепер сюди!
Він увів її до маленької кімнати, що нагадувала контору, й посадив на запорошений стілець із проламаним днищем. За кілька хвилин він повернувся в довгому купальному халаті й брезентових капцях. Женев"єва боязко пригорнулась до нього; він пестливо обняв її одною рукою.
— Все буде гаразд, Женев"єво, — підбадьорив він її. — Я вже влаштував. Ніхто не знатиме.
— Та я не за себе, — сказала дівчина. — Я за тебе боюсь.
— Не за себе? А я гадав…
Він вражено глянув на неї: знову відслонилась йому осяйна велич жіночої душі, хоч Женев"єва не раз уже виявляла йому свою чуйність і глибину почуттів. З хвилину він стояв безмовний, а тоді, заникуючись, промурмотів:
— За мене? А тебе не турбує, що подумають люди? Ані трішечки? Га?
Хтось двічі сердито постукав у двері, і голос, ще сердитіший, промовив:
— Де ти там застряг, Джо!
Ці слова повернули Джо до дійсності.
— Швидше, Женев"єво, поцілуй мене ще раз! — пошепки, майже святобливо, попросив він. — Це мій останній вихід, я битимусь, як ніколи, бо ж ти дивитимешся на мене!
За хвилю, ще почуваючи на губах теплий дотик його вуст, вона опинилася серед юрби гомінливих хлопців, що не звертали на неї найменшої уваги. Деякі були в самих сорочках із закасаними рукавами. Вони ввійшли заднім ходом, тримаючись гурту, і почали повільно пробиратися поміж лавами.
Величезна, погано освітлена зала, схожа на стодолу, була переповнена й потопала в хмарах тютюнового диму, що надавав усім речам якихось химерних хистких обрисів. Женев"єві здавалося, що вона от-от задихнеться.
ebooksa