— Усе гаразд, друже! Тільки біжи додому, — казав Бідон Скотт. — Біжи й скажи їм, що трапилось. Ну, біжи швидше, вовче! Марш додому!
Слово «додому» зрозуміле було Білозубові. І хоч він більше нічого не зрозумів з мови господаря, йому стало ясно, що він повинен вернутись додому. Він обернувся й неохоче потрухцював назад, проте за яку хвилину завагався й озирнувся через плече.
— Додому! — почув він гострий наказ і цим разом уже скорився.
Ціла родина сиділа на веранді й тішилась вечірньою прохолодою, коли прибіг захеканий і весь у куряві Білозуб.
— Відон вернувся, — сказала господарева мати.
Діти радісним криком повітали Білозуба й кинулися до нього. Обминаючи їх, він вибіг на веранду, але вони загнали його в куток поміж гойдалкою та поручнями. Він загарчав, пробуючи вирватись на волю.
Дружина Скоттова стурбовано подивилася в той бік.
— Я все ніяк не можу збутися страху за дітей, коли вони з ним, — сказала вона. — Мені все здається, що колись він таки накинеться на них.
З розгніваним гарчанням Білозуб вискочив із кутка, збивши з ніг обох дітей. Мати покликала їх до себе і, заспокоюючи, сказала, що не треба надокучати собаці.
— Вовк завжди буде вовком, — зауважив суддя. — Йому не можна йняти віри.
— Та він же не зовсім і вовк, — обізвалась Бет, стаючи за братом.
— Це тільки Відон так собі думає, — відповів суддя. — Він гадає, що в ньому є собача кров, але ж він сам каже, що напевне цього не знає. А коли на нього глянути…
Він не скінчив речення, як Білозуб зупинився перед ним і загарчав.
— Пішов геть! На місце! — наказав суддя.
Білозуб повернувся до дружини господаря. Вона скрикнула з переляку, коли він схопив її зубами за одежу й потяг так, аж тонка матерія роздерлась. Тепер уже всі звернули увагу на дивну поведінку Білозуба. Він перестав гарчати і, підвівши голову, пильно дивився на людей. Горло йому судомно стискалося, але жодного звуку не вийшло з нього. Усе його тіло напружилось так, ніби він хотів щось сказати і не міг.
— Ото ще як він сказився! — мовила Відонова мати. — Я казала Бідонові, що наш клімат може зашкодити полярному собаці.
— Він немов хоче щось сказати, — зауважила Бет.
У цю мить голос об"явився в Білозубові, і він голосно загавкав.
— Щось трапилося з Бідоном! — скрикнула його дружина.
Усі скочили на ноги, а Білозуб побіг східцями вниз із веранди, озираючись і немов кличучи їх за собою. Це вдруге й востаннє в своєму житті він загавкав і змусив себе зрозуміти.
ebooksa