І в цю мить Білозуб кинувся. Він не загарчав, ані яким іншим звуком не остеріг у своїх намірах. Його тіло піднеслось у повітря, і одним скоком він опинився на спині в чужого бога. Білозуб учепився передніми лапами незнайомцеві за плечі і вгородив ікла йому в потилицю. Усе трапилось в одну мить, але цього часу вистачило, щоб чужий бог перекинувся. Вони обоє покотились на підлогу. Білозуб відскочив убік, та тільки-по чоловік спробував звестись на ноги, знову кинувся на нього і рвонув його зубами.
Сієрра-Віста прокинулась як на сполох. Знизу доносився такий гвалт, неначе там билося ціле тлумище дияволів. Чути було постріли з револьвера, виття, гарчання, крики болю й жаху, а над усім цим — дзенькіт розбитого скла й гуркіт поламаних меблів.
Проте як почалось усе раптом, майже так само й стихло. Бійка внизу тривала якихось три хвилини. Перелякані мешканці дому з"юрмились на горішній площадинці сходів. Знизу, наче з чорної прірви, долинали якісь булькітливі звуки, так, немов із води виходило повітря. Часом ті звуки перетворювалися в шипіння, трохи чи не в свист. Але й це незабаром стихло, і в мороці чулося вже тільки важке дихання, ніби хтось насилу зводив дух.
Відон Скотт натиснув на кнопку, і світло залляло сходи й передпокій унизу. Він і його батько, з револьверами в руках, обережно зійшли сходами. Однак у жодній обережності потреби вже не було. Білозуб зробив своє. Серед поламаних і поперекиданих меблів лежав боком незнайомець, затуливши лице рукою. Відон Скотт нахилився, відтулив йому руку й обернув лице до світла. Страшна рана в горлі виразно пояснювала причину його смерті.
— Джім Гол! — сказав суддя, і батько з сином переглянулись.
Вони підійшли до Білозуба. Він також лежав боком, очі йому були заплющені, та, коли вони нахилились над ним, повіки його трошки розтулились і хвіст ледь-ледь ворухнувся. Відон Скотт погладив його, з горла почулось гарчання, але слабеньке, ледве чутне, і зараз же урвалось. Повіки йому опустились, і все тіло зовсім ослабло й витяглося на підлозі.
— Йому вже кінець, бідоласі, — пробурмотів господар.
— Ну, це ми ще побачимо! — заявив суддя, підходячи до телефону.
— Сказати правду, в нього один шанс на тисячу, — заявив хірург, повозившися з півтори години над Білозубом.
У вікна пробивався вже світанок і притьмянив електричне світло. Опріч дітей, уся родина зібралася біля хірурга почути його присуд.
— Зламано задню ногу, — казав той далі, — три ребра також зламано, і принаймні одно з них простромило легеню. Він утратив майже всю кров. Можливо, що всередині ще щось пошкоджене. Його, здається, товкли ногами… Я вже й не кажу, що три кулі прошили його наскрізь. Чого доброго, один шанс на тисячу — занадто оптимістично. Він має хіба один шанс на десять тисяч.
— Але й цього шансу не можна втратити! — вигукнув суддя Скотт. — Я не стою за видатками, лікаре, — дослідіть його рентгеновим промінням, зробіть усе, що треба. Відоне, зараз же телеграфуй у Сан-Франціско докторові Нікольсові. Ви, лікаре, не ображайтесь, але ви розумієте, що треба найменшої нагоди не пропустити.
Лікар усміхнувся.
— Звісно, звісно, я розумію. Він заслужив, щоб для нього зробити геть усе можливе. Його треба доглядати, як людину, як дитину хвору… Не забувайте, що я казав вам про температуру. О десятій я знову навідаюсь.
Білозуба справді доглядали так, як людину. Суддя запропонував був найняти професійну сестру, але дочки обурено відкинули таку пропозицію, і самі взялися його доглядати. І Білозуб виграв цей один шанс з десятьох тисяч, якого остерігся дати йому лікар.
Але не слід дорікати лікареві, що він помилився. Ціле своє життя він лікував і оперував виніжених цивілізованих людей, що звикли жити у вигодах і мали предками багато виніжених поколінь. Проти Білозуба вони всі були кволі й тендітні і не вміли чіплятися за життя. А Білозуб прийшов із Пустелі, де кволі не виживають і гинуть, позбавлені всякого захисту. Ні його батько, ані мати не були кволі, так само, як і покоління їхніх предків. Залізний організм і живучість — ось яку спадщину дістав Білозуб від Пустелі, і тримався він за життя усією своєю істотою і кожною частинкою, тримався і духом, і тілом, і то так завзято, як це властиво було тільки в прадавні часи всім живим створінням.
Білозуб лежав зв"язаний, як той невільник, увесь у пластирах і завоях; він не міг поворухнутись і нудився цілими тижнями. Найбільше він спав і снив, і перед ним безкраєю низкою проходили образи з Півночі. Примари минулого пробудилися й обступили його. Він знову жив у печері з Кічі, тремтячи, підповзав до ніг Сивому Боброві з виявом своєї покори; тікав чимдуж від Ліп-Ліпа й зграї цуценят, що знімали страшенний галас.
Він знову переживав місяці голоду, марно пробуючи вполювати дичину в завмерлому лісі, знову біг на чолі запрягу, а ззаду ляскав батіг у руках Міт-Са або Сивого Бобра і розлягались їхні вигуки: «Ра-а! Ра-а!», коли вони прибули до вузького межигір"я, і собаки згорнулись, як віяло, на вузькій стежці. Він знову переживав ті дні, що пробув у Красня Сміта, і бої, в яких брав участь. У ці хвилини він починав скиглити й гарчати, а люди, що доглядали його, казали, що йому сняться важкі сни.
Проте найгірше його мучив один кошмар — гуркітливі страховиська-трамваї: вони здавались йому величезними рисями, що ревуть і мчать на нього. Не раз, бува, снилося йому, як він у кущах чатує на білку, коли вона спуститься на землю й відбіжить від дерева; але тільки-но кидався він до неї, як вона оберталася в трамвай страшний і грізний, що громадився над ним, наче гора, дзвенів, гримів і плювався на нього вогнем. Або от віл виманював шуліку з неба, і той летів стрілою вниз, падав на нього, але вже це не був шуліка, а той же таки трамвай. А ще йому снилося, що він у загороді в Красня Сміта. Навколо юрба, і він знає, що буде бій, і не зводить ока з дверей, куди має ввійти його супротивник. Двері відчиняються, і на нього кидається трамвай. Безлік разів привиджувалося таке Білозубові, і щоразу його мучив невимовний жах.
Нарешті настав час, і останній завій, останній пластир — знято. Це був дуже врочистий день. Уся Сієрра-Віста зібралася круг нього. Господар чухав йому за вухами, а він любовно гарчав у відповідь. Господарева дружина назвала його «Спасенним Вовком». Цю назву підхопили інші, і з тої пори жіноцтво не називало його інакше, як Спасенний Вовк.
ebooksa