— А що це за Золоте Дно? — спитав Кучерявий Піп. — Де воно?
— Там вище за Бонанзою, або Кролячим ручаєм, як ви його називаєте, — пояснив Кармак. — Така сага на величенькій річці, що впадає в Клондайк. Понад тою річкою я туди й дійшов, а на зворотній дорозі піднявсь на межиріччя, пройшов кілька миль верхами і спустився просто на Бонанзу. Отже, Боб Гендерсон каже мені: «Ходи зі мною, Кармаку, запаколиш і собі займанку.
Я таки знайшов золото на Золотому Дні. І намив уже більш як сорок п"ять унцій». Ну, ми й пішли — я, Скукум Джім та Калтус Чарлі. Та всі й запаколили по займанці на тому Золотому Дні. Назад ми йшли Бонанзою, я думав, чи не траплю на лося. Дорогою спинилися зварити їсти й спочити. Я ліг спати, а Скукум Джім надумався й пішов брати проби. Він там у Гендерсона надивився, як воно робиться. Копнув під одною березою та й промив у мисці ядряного золота зразу більш як на долар. Розбудив мене, я пішов копати й копнув на два з половиною долари за раз. Отоді я назвав той струмок Бонанзою, ми позабивали паколи та й гайда сюди робити заявки.
Кармак обвів очима всіх довкола, ніби питав, чи повірили вони йому. Але всі, як і перше, кліпали на нього глузливо — опріч самого Буйного Дня, що пильно дивився на Кармака ввесь час, поки він оповідав.
— А скільки тобі заплатили Гарпер і Ледю, щоб ти збив бучу? — спитав хтось.
— Та вони й не знають нічого про це, — відповів Кармак. — Кажу вам щиру правду, за годину я намив три унції.
— Ось воно, це золото! — сказав Буйний День. — Ще раз кажу вам, хлопці, ніхто досі на Юконі такого не знаходив. Гляньте-но, яка в нього барва.
— Правда, трохи темніше, — погодився Кучерявий Піп, — але що з того? Може, він поносив з ним у гамані кілька срібних доларів? Знов же, коли там справді що е, то чому Боб Гендерсон не квапиться сюди з заявкою?
— Таж він лишився на Золотому Дні, — пояснив Кармак. — Ми знайшли золото, вже як повертались.
На відповідь пролунав регіт.
— Хто йде в компанії зі мною? Я завтра виряджаюся човном на цю Бонанзу, — сказав Буйний День.
Ніхто не відгукнувся.
— Тоді, може, хто з вас візьметься приставити мені тисячу фунтів припасу? Плачу наперед готівкою.
Зголосились Кучерявий Піп і Пат Монеген. Буйний День, за своєю звичкою, не гаючись заплатив їм наперед за приставку, розрахувався за куплені харчі й залишився з порожньою торбинкою. Він уже рушив був до дверей, коли раптом вернувся.
— Знову щось серце вчуло? — спитали його.
— Авжеж, учуло. Цієї зими на Клондайку добре платитимуть за борошно. Хто мені позичить грошей?
У ту ж мить кільканадцятеро чоловік, що не схотіли пристати до його непевної виправи, простягли йому свої торбинки з золотом.
— А скільки вам треба борошна? — спитав комірник Аляскинської торговельної компанії.
— Зо дві тонни.
Торбинки з золотом не потяглися назад, хоч їхні власники пирснули образливим реготом.