— Найхудорлявіший та найлегший із нас — Гієрмо, — мовив Августіно.
— Гієрмо, лізь! — закричали всі в один голос.
Але Гієрмо зазирнув у криницю і відступив назад, хитаючи головою й хрестячись.
— Ні! Не полізу навіть ради священних скарбів таємничого міста майя, — пробурмотів він.
Начальник витяг з кишені револьвера й запитливо глянув на своїх людей, шукаючи собі підтримки. Ті закивали головами, і він підступив до маленького поліцая.
— Лізь, ради бога! — погрозливо сказав він. — Та мерщій, бо зараз ти більше не зможеш ні спуститися, ні вилізти, а назавжди лишишся коло цієї клятої криниці. Хіба ж не справедливо буде, хлопці, коли я застрелю його, якщо він не схоче лізти?
— Справедливо! — гукнули всі.
Наляканий Гієрмо тремтячими пальцями перелічив монети, що підібрав був раніш, і, безперестанку хрестячись, підштовхуваний товаришами, сів у відро, обхопив його ногами і почав віддалятись від денного світла.
— Стійте! — крикнув він з колодязя. — Стійте, стійте ж бо! Вода! Я вже у воді!
Поліцаї, що спускали мотузку, затримали її вагою своїх тіл.
— А я дістану десять песо понад пайку? — запитав Гієрмо знизу.
— Стривай, ми тебе охрестимо! — гукнув котрийсь поліцай.
А інші гукали:
— Ну, сьогодні ти заллєшся водою!
— Ми тебе залишимо там!
— Ось зараз пустимо мотузку!
— На одного буде менше ділити!
— Вода тут дуже погана, — знову почувся голос, немов з безодні. — Тут якісь огидні ящірки й дохлий птах. Певно, тут мусять бути й гадюки. Моя робота таки варта зайвих десять песо.
— Ми тебе втопимо! — гримнув Рафаель.
— Я застрелю тебе! — скипів начальник поліції,