Як на запал, що з ним робітники бралися за страви, все це була річ нормальна. Їсти — природна потреба, і нема чого маніжитись. Робітник приносить сюди зажерливість дикуна і виходить, їй-бо, що далеко не наїджений. Коли ви вранці бачите, як хто по дорозі на роботу замовляє кухоль чаю (схожого, власне, на чай не більш, ніж на амброзію) і, витягши з кишені шмат сухого хліба, запиває його тим питвом, будьте певні, що цей чоловік має в шлунку не те, чого потребує, та й того не досить на цілий день роботи. А отже, будьте певні, що він, і тисяча його братів, не виконають ні кількісно, ні якісно тієї роботи, яку виконає тисяча робітників, що досхочу наїлися м"яса й картоплі і випили путньої кави.
Сидячи як волоцюга в каліфорнійській тюрмі, я діставав їжу й питво кращі, ніж лондонський робітник дістає в кав"ярні; а як був я чорноробом в Америці, то з"їдав за дванадцять пенсів такий сніданок, який британському чорноробові й не снився. Правда, він за свій заплатить тільки три-чотири пенси, але це співвідносне до того, що платив я, бо я заробляв шість шилінгів на кожні його два чи два з половиною. Зате я за день робив стільки, що йому сором було б і рівнятись. От вам і обидва боки медалі: робітник з вищим життєвим рівнем завжди зробить більше й краще, ніж робітник з низьким життєвим рівнем.
Матроси часом порівнюють службу в англійському та американському торговому флоті. На англійському судні, кажуть вони, мізерне їдло, мізерна платня, але робота легка; на американському — добре їдло, добра платня, але робота тяжка. Аналогічне можна сказати й про робітництво обох країн. Океанським лайнерам потужність і швидкість не дістаються задурно; те саме й робітникам. От, приміром, англійський робітник потрапляє до Америки. В Нью-Йорку він покладе більше цеглин, ніж у Лондоні, ще більше в Сент-Луїсі, а ще більше в Сан-Франціско[48]. Це все тому, що його життєвий рівень весь час підвищується.
Рано-вранці вздовж вулиць, якими робітники поспішають до праці, сидять численні жінки. Біля ніг у них — торби з хлібом. Робітники купують і купують його без кінця, і тут-таки їдять, на ходу, навіть не запиваючи сухого хліба чаєм, що можна дістати в кав"ярні за один пенні. Безперечно, робітник багато не напрацює на такому харчі; так само безперечно, що на цьому тратить і його наймач і вся нація. Від деякого часу державні діячі заповзялися кричати: «Англіє, прокинься!» Вони б виявили більше здорового глузду, якби заспівали трохи іншої: «Англіє, наїжся!»
Мало того, що їжа робітникова убога, вона ще й брудна.
Якось я стояв під м"ясницею і дивився, як гурт ощадних домогосподарок перебирає обрізки і зовсім нікчемні клапті яловичини й баранини — в Штатах такими покидьками годують собак. Я б не поручився за чистоту пальців цих господинь, як не поручився б і за чистоту кімнат, де вони живуть, а між тим вони мацали те м"ясо, розгрібали його й бабралися в ньому, силкуючись дістати за свої мідяки якомога більше. Я прослідкував за одним особливо гидотним шматком м"яса: його перелапало більш, як двадцятеро жінок, аж поки різник нав"язав його одній несміливій жіночці. Цілий день цю купу обрізків розбирають і підкидають усе нові; вони припадають вуличним порохом, їх обсідають мухи, а брудні пальці бабраються й бабраються в тій купі без кінця.
З візків цілий день продають на вулицях попсовані та підгнилі фрукти, і часто торгівці на ніч зберігають цей товар у своїй єдиній кімнатині, де спить уся сім"я. У цій хворобливій, заразливій атмосфері товар просякає міазмами людських тіл, а наступного дня його знову везуть на продаж.
Бідний робітник в Іст-Енді не має поняття про добре свіже м"ясо чи фрукти, — він взагалі рідко їсть м"ясо чи фрукти. Та й кваліфікованому робітникові — йому теж не хвалитися своїм харчуванням. Судячи з кав"ярень, що досить показово, — їм за все життя так і не доводиться пізнати смак справжнього чаю, кави чи какао. Ті помиї, ота бурдичка, що дають по кав"ярнях, різняться між собою тільки мірою розрідженості і ніколи бодай віддалік не нагадують те, що ми з вами звикли називати чаєм або кавою.
Пригадується мені невеличкий епізод у кав"ярні поблизу Джубілі-стріт на Майленд-род.
— Чи не даси мені чого за гоце, донечко? Що хоч, мені все"дно. Ріски в роті не було цілісінький день, аж у голові морочиться.
Це казала бабуся, убрана в чорне пристойне лахміття, а в руці у неї був один пенні. «Донечка», до якої вона зверталась, то змарніла сорокалітня жінка, власниця й офіціантка кав"ярні.
На відповідь господині я чекав, може, не менш напружено, ніж сама бабуся. Була четверта по обіді; стара ледь на ногах стояла. Господиня хвильку повагалась, потім принесла велику тарілку «тушкованої ягнятини з молодим зеленим горошком». Я сам їв порцію тої ж страви, і як на мене, то те ягня було дорослим бараном, а горошок, ще й молодший бувши, — був уже підстаркуватий. Та суть не в тім; ця страва продавалася за шість пенсів, а тут господиня віддавала її за один, знову підтвердивши давню істину, що бідні люди найщедріші.
Бабуся роздякувалась, потім сіла проти мене за вузьким столом і жадібно накинулася на гарячу страву. Ми обоє їли старанно й мовчки, аж раптом вона ні сіло ні впало як гукне до мене, мов не знати з якої радості:
— Я продала коробку сірників! Еге ж, — ще й підтвердила вона, а радість аж розпирала її. — Продала коробку сірників! Гось як я заробила той пенні.
— Ви десь уже, певно, в літах? — поцікавився я.
— Від гучора сімдесят чотири, — відказала вона і знову ревно заходилася коло своєї тарілки.
— Ех, матері його ковінька, рад би я чим допомогти старенькій, далебі, що рад би, так і сам оце вперше їм сьогодні, — озвався парубійко поруч мене. — Та й на це розжився тільки тим, що заробив сякий-такий шилінг, мивши посуд. Хай йому грець, скільки то я казанів перемив!
— По моєму ремеслу осьо вже шість тижнів катма роботи, — пояснив він на моє запитання. — Гото хіба де вряди-годи припадком підробиш, та й квит.
В кав"ярнях трапляються найрізноманітніші пригоди, ї я не скоро забуду таку собі кокні-амазонку в одній кав"ярні поблизу Трафальгарського майдану. Сплачуючи свій рахунок, я подав цій особі соверен. (До речі, в кав"ярнях звичайно платиться наперед, а хто зодягнений біднувато, то вже безумовно наперед).
Дівчина спробувала монету на зуб, дзенькнула нею об шинквас, відтак оглянула мої лахи згори донизу і спитала суворо: