Одним поглядом охопила Люсіль і Фрону, що з привітною посмішкою простягала до неї руку, і вишуканий туалетний столик, і просту, але добірну обстанову з тисячею дівчачих дрібниць. Вдихнувши в себе цю здорову атмосферу, вона з болем у серці згадала про свої дівочі роки і враз стала байдужою до того, що бачила навколо.
— Я рада, що ви прийшли, — промовила Фрона. — Мені дуже хотілося вас побачити… Та скиньте оцю важку парку. Яка ж вона гарна, яке чудове хутро! Як зроблена!
— Це з Сибіру, — відказала Люсіль. «Подарунок Сент-Вінсента», — хотіла вона додати, але, схаменувшись, сказала: — Там ще не навчилися робити абияк.
Природжена грація, з якою вона сіла в низеньку гойдалку, не сховалась від Фрониних очей, метких на красу. Мовчки, піднісши гордовито голову, слухала Люсіль Фрону і весело стежила за її даремними зусиллями підтримувати розмову.
«Чого вона прийшла?» — думала Фрона, розмовляючи про хутра, про погоду та про інші байдужі речі.
— Коли ви мовчатимете, Люсіль, я почну нервуватися, — сказала вона нарешті в розпачі. — Щось трапилось?
Люсіль підійшла до туалетного столика і, взявши з-поміж різних дрібничок мініатюрний Фронин портрет, запитала:
— Це ви? Скільки вам тоді було років?
— Шістнадцять.
— Сильфіда[17], але холодна, північна.
— У нас кров зігрівається пізно, — зауважила Фрона. — Але…
— Одначе вона від того не холодніша, ніж в інших, — засміялася Люсіль. — А тепер вам скільки років?
— Двадцять.
— Двадцять, — спроквола проказала Люсіль, — двадцять. — Вона вернулась на своє місце. — Вам двадцять років, а мені двадцять чотири.
— Зовсім маленька різниця.
— Але наша кров зігрівається рано. — Люсіль кинула ці гіркі слова немов через безодню, якої не могли зарівняти чотири роки.
Фрона ледве притлумила неприємне почуття, що викликали в ній ці слова. Люсіль знову підійшла до столика, поглянула на мініатюру й повернулась на своє місце.
— Якої ви думки про кохання? — несподівано запитала вона, і обличчя її освітилося усмішкою.
— Про кохання? — зніяковіла Фрона.
— Так, про кохання. Що ви про нього знаєте? Що про нього думаєте?