Шкодувати, проте, не дуже-то було й треба. «Будь-яка інша жінка…» — повторював він разів двадцять у думці, дивлячись на Фрону й уявляючи собі, що було б, якби постукала в двері та ввійшла оце котрась із тих багатьох жінок, що колись чаювали в його матері. Ще вчора було б йому неприємно бачити цю Бланш, яка розтирає ноги Фроні, а сьогодні він радів, що Фрона дозволила їй це, і відчував велику симпатію до Бланш. В такому піднесеному настрої, може, почасти під впливом пуншу, він мовби знаходив на її згрубілому обличчі якісь нові незнані цноти.
Фрона взула висохлі мокасини й стояла, терпляче вислухуючи Джека Корнела, що, гикаючи, промовляв останній не зовсім зрозумілий тост.
— За… за… людину, — хрипко белькотів він, — що створила… створила…
— Цей благословенний край, — підказала Діва.
— Правда, люба моя… за людину… що створила цей благословенний край… за… за… Джекоба Велса!
— Та додайте, — крикнула Бланш, — і за дочку Джекоба Велса!
— Браво! Встаньте всі! До дна!
— О, вона молодець, хоч куди, — ознайомив Дел, розчервонілий від пуншу.
— Я хоч раз хотіла б потиснути вашу руку, — тихо промовила Бланш серед загального шуму.
Фрона скинула рукавицю, що була вже наділа, і вони міцно поручкалися.
— Не треба, — сказала Фрона Корлісові, побачивши, що він надів шапку й зав"язує навушники. — Бланш каже, що до Пентлі всього півмилі звідси, і дорога йде прямо. Не треба мене проводити. Ні! — Фрона промовила це таким рішучим тоном, що він мовчки кинув шапку на ліжко.
— На добраніч усім! — гукнула вона, звернувшися з посмішкою до гурту.
Корліс провів її до дверей, і сам за нею вийшов. Вона підвела на нього очі. Відлога у Фрони була напіводкинута, й обличчя її звабливо сяяло під нічними зорями.
— Я… Фроно, я хотів би…
— Не турбуйтеся, — прошепотіла вона, — я не скажу нікому.
Він помітив, що в очах її заграв насмішкуватий вогник, але спробував ще казати:
— Я хотів би з"ясувати вам…
— Не треба. Я все зрозуміла. Не можу, одначе, похвалити вашого смаку.
— Фроно! — Мука, що відчувалася в його голосі, вразила її.
— От дивак! — засміялася Фрона. — Хіба я не знаю? Таж Бланш розказала мені, що вона замочила ноги!