— А ви, будь ласка, не прибирайте такої поважної міни! — засміявся він. — Правду кажучи, це тепер вам зовсім не до лиця. Коли б я мав фотоапарата…
— Та годі вже! Ходім далі, — промовила вона. — Там Томмі чекає. Маю надію, що шкура на спині у вас геть облупиться від сонця, — втішено сказала вона, коли вони з останньої крижини спустили човна на воду.
Хвилин за десять вони бралися по крижинах на згористий берег, де лежав безщасний мандрівник. Побіля нього стриміла палиця з ганчіркою. Лежав невідомий так тихо, що вони злякалися, чи не прибули запізно. Раптом він поворухнув злегка головою й застогнав. Груба одежина на ньому порвалася в гноття, з подраних мокасинів виглядали зчорнілі, поранені ноги. Він так охляв, що скидався на голий кістяк без м"яса, — здавалося, що кістки от-от прорвуть натягнену на них шкіру. Коли Корліс взяв його за руку, шукаючи пульсу, він розплющив очі й утупився склистим поглядом. Фрона здригнулася.
— Страшно глянути! — пробурмотів Макферсон, доторкнувшись до висохлої руки.
— Йдіть, Фроно, до човна, — промовив Корліс. — Ми з Томмі будемо його нести.
Та вона стисла уста й собі теж взялася за недужого. Хоч їм і легше стало нести, а все ж його досить потрусили, поки донесли до човна. Від руху того він навіть трохи опритомнів і, розплющивши очі, прохрипів:
— Джекоб Велс… листи… з Півдня…
Він простяг безсилу руку до пазухи. Під сорочкою на голому тілі у нього висіла шкіряна торбина з листами.
На носі й на кормі було досить місця, та Корліс, що сидів посередині, мусив ще підтримувати коліньми хворого, водночас і веслуючи. «Біжу» легко одійшла від берега. Вони пливли тепер за водою, і не треба було докладати багато сили.
Фрона помітила, що руки, плечі й спина Корлісові почервоніли, як жар.
— На моє вийшло! — раділа вона, погладивши злегка його руку. — Доведеться вас помастити кольдкремом, коли повернемось.
— Гладьте, гладьте, — заохочував він, — мені дуже приємно.
Вона бризнула холодною водою на його гарячу спину, і він аж здригнувся. Томмі оглянувся на них.
— Ми сьогодні вчинили добре діло, — простодушно промовив він. — Допомогти тому, хто гине, — спасенна річ.
— А хто боявся? — засміялася Фрона.
— Що ж, — замислився він, — мені, звісно, було страшнувато, проте…
Він раптом замовк, немов скам"янів; з невимовним жахом подивився він кудись через Фронину голову. А тоді спроквола, урочисто, як годиться звертатись до бога, пробурмотів:
— Господи милосердний!
Корліс та Фрона озирнулися. Величезна крижана стіна сунула за водою. Не вмістившись у залучпні річки, вона вдарилася об берег і підкинула вгору цілу купу брил.
— Господи, господи милосердний! Попалися в пастку, як щури. — Томмі безсило опустив весло на воду.