— Та йдіть-бо, Томмі! — просила Фрона. — Ми пройшли тільки півдороги, і під нами ще вода.
— Ви тільки про воду думаєте, — огризнувся Томмі, — а людину ведете на видиму смерть.
— Певне, у вас на душі якийсь великий гріх, — мовила Фрона, докірливо хитаючи головою. — Чого ви так боїтеся смерті? — Вона зітхнула й знову взялася за свій кінець човна. — Проте що тут дивного? Ви не вмієте вмирати…
— Я зовсім не хочу вмирати, — люто перехопив Томмі.
— Але для всіх настане час, коли доведеться вмирати. Нічого тут не вдієш. І, може, цей час тепер і для нас настав.
Томмі обережно переступив блискучий виступ і раптом простягся на весь зріст.
— Все це дуже добре, — осміхнувся він, — але чи не краще мені самому в цім розібратись? Чого це я маю чужої пісні співати?
— Бо ви не вмієте своєї. Такі, як ви, завжди підкорялися дужим людям. Вони наказували вам, де та як загинути і батогами гнали вас на смерть.
— Ладно ви балакаєте, — одмагався Томмі, — ладно, що й казати. Все у вас виходить до прикладу.
— Добре ви йому врізали! — засміявся Корліс, коли Томмі, скочивши вниз, зник з очей. — Ото убоїще! Він ладен і на страшному суді змагатися.
— Де ви навчилися веслувати? — спитала вона.
— Гімнастика… в коледжі, — відказав він коротко. — Але погляньте, як гарно!
З талої криги назбиралося в ущелині озерце. Фрона лягла ниць і припала гарячими устами до холодної води. І коли вона так лежала, видно було підошви її мокасинів чи, вірніше, голі п"яти, бо мокасини й панчохи порвалися в шматки. Білі ноги були зранені довгою ходнею по кризі, місцями проступала кров, а з одного пальця вона бігла цівкою.
— Які манюсінькі, гарнюсінькі, тендітні, — глузував Томмі. — Хто б подумав, що вони можуть сильного чоловіка завести до чорта в зуби.
— До речі, ваш буркіт і справді вас туди скоро заведе, — роздратовано промовив Корліс.
— Швидкість — сорок миль на годину, — відрубав Томмі, відходячи втішений.
— Зачекайте-но. На вас дві сорочки. Дайте мені одну. Шотландець зацікавлено подивився. Зрозумівши нарешті, чого від нього вимагають, він крутнув головою й пішов далі. Фрона встала.
— Що там таке?
— Нічого, сидіть.
— Та що таке?