— Притягнуть. Є всі підстави, — знову Чередниченко.
Пантелєєв виплеснув у рот горілку, понюхав ковбасу, але їсти не став.
— Там у тебе, Ваню, не лишилося шматка риби? — запитав.
Чередниченко висунув шухляду тумбочки і дістав згорток, у якому виявилося півляща.
— Оце діло! — зрадів Пантелєєв і, взявши рибину, почав її роздирати, аж летіла з неї суха луска. — Ти кажеш, притягнуть до криміналу…
Не такі вони дурні, щоб піти на це. Бо хоч-не-хоч, а доведеться докопуватись до причини ляпаса. Адже по пиці ні сіло, ні впало не б"ють. Мусить бути поважна причина.
Якийсь час Пантелєєв жував рибу, не приховуючи насолоди. Тоді сказав:
— Наливай, Борода, по другій. — І спостерігаючи, як дозує Паливода, зауважив: — За що я тебе поважаю, так це за справедливість. Якби в суспільстві відмірялося так точно, як це робиш ти, то у всіх би виросли янгольські крила і люди не ходили б, а пурхали.
— Ви сподіваєтесь, що вам того ляпаса подарують? — озвався Гончаренко.
Пантелєєв задумливо подивився на нього, похитав головою.
— Ні, брате. Не подарують. І це мені обійдеться набагато дорожче, аніж якби притягнули до суду. Перше, що вони зроблять, це оголосять, що Пантелєєв ненормальний. Мовляв, далося взнаки каліцтво. Ще й співчутливо скажуть: «Бідолаха…» А відтак — складності з роботою. До речі, теперішня моя робота вважається теплим містечком.
…Паливода раптом відчув новий приступ нудоти. І в цей час, ніби на його прохання, автобус зупинився. Вони стояли на маленькій автостанції. Ярослав нишком, щоб не розбудити Івана Олексійовича, вибрався з крісла і поспішив на свіже повітря. За ним вийшов і Гончаренко.
— Щось, колего, вигляд у тебе не вельми… — зауважив він.
— Справді, кепсько мені, — відказав. А сам подумав: «Аби тільки все це минулось…»
— Утішся тим, що Пантелєєв не дурно вчистив по пиці того бюрократа від науки.
«А таки не дурно», — подумав Ярослав. Увечері до них у гуртожиток прийшов Павлюк і розповів, що їхня група відмовилася визнати те, що скоїлося на п"ятому горизонті, суфляром чи гірничим ударом. «Слово» Пантелєєва виявилося в тій суперечці вирішальним. Правда, і Бульбинський з компанією залишилися при своїй, так би мовити, думці.
Директор шахти розповідав, що після того, як вони покинули зал, Мильний кинувся слідом, щоб з канцелярії потелефонувати в міліцію, але його спинив Морєв.
— При чому тут міліція, — сказав він. — Якщо кудись і слід подзвонити, то це в психлікарню. Але цей гріх ми на душу не візьмемо. Чоловік він нещасний. Не кожен з нас витримав би те, що довелося пережити йому. А відтак і відхилення в психіці. Ми й раніше за ним помічали… Сподіваюсь, комісія не надаватиме тому, що сталося такого вже великого значення…
— Інцидент вичерпано, — відказав Бульбинський. — Продовжуємо роботу.
— Ні, не вичерпано, — озвався Мильний. — Пантелєєв здійснює прогноз на шахтах. І оскільки це дуже відповідальна робота…
ebooksa