— Ну, ну, містере Балфор, — сказав він, — треба розповідати далі. Де ви народились?
— В Ессендіні, сер, — буркнув я, — у тисяча сімсот тридцять третьому році, дванадцятого березня.
Він, очевидно, звіряв мої свідчення по своїй теці, але я не знав, що це означало.
— Ваші батько й мати?
— Моїм батьком був Александер Балфор, шкільний учитель в Ессендіні, а мати — Ґрейс Пітаров; здається, вона була родом з Анґусу.
— А ви маєте папери, що засвідчують вашу особу?
— Ні, не маю, але вони є у містера Кембла, священика, і їх легко можна дістати від нього. Містер Кембл може також засвідчити мою особу сам. А крім того, я не думаю, щоб моєму дядькові спало на думку зрікатися мене.
— Ви маєте на увазі містера Ебінізера Балфора? — спитав містер Ренкейлор.
— Авжеж, його, — відповів я.
— Ви бачилися з ним? — поцікавився містер Ренкейлор.
— Він приймав мене у своєму власному домі, — сказав я у відповідь.
— А вам доводилось коли-небудь стикатися з чоловіком на ім"я Гозісен? — розпитував далі правник.
— Доводилось, сер, — мабуть, на кару за свої гріхи, — відповів я, — бо саме з його наказу і за дорученням мого дядька мене викрали на очах у жителів цього міста і вивезли в море, де я мало не загинув під час суднотрощі. Після того мені довелося зазнати багато злигоднів, і тепер я стою перед вами в цьому жалюгідному лахмітті.
— Ви кажете, що була суднотроща, — промовив Ренкейлор. — Де це сталося?
— Біля південного берега острова Мулу, — сказав я. — Острівець, на який мене викинули хвилі, називається Іррайд.
— О-о, — протяг він усміхаючись, — ви знаєте географію краще за мене. Можу вам сказати, що ваші слова точно узгоджуються з відомостями, які я одержав раніше. Однак ви кажете, що вас викрали. Як це розуміти?
— В прямому значенні цього слова, сер. Я простував до вашого дому, коли мене заманили на борт брига, вдарили по голові й кинули в трюм. Я зрозумів, що сталося, тільки тоді, коли ми були вже далеко в морі. Я мав потрапити на плантації, але Бог мене оберіг від такої долі.
— Бриг загинув двадцять сьомого червня, — містер Ренкейлор заглянув у теку, — а сьогодні ми маємо двадцять четверте серпня. Тут досить велика прогалина, містере Балфор.
Близько двох місяців. Вона вже завдала багато клопоту вашим друзям, і скажу правду: я не заспокоюсь, поки не з"ясую всього.
— Запевняю вас, сер, — відказав я, — цю прогалину дуже легко заповнити; та перше ніж розповідати про свої поневіряння, мені хотілося б упевнитись, цю я розмовляю з другом.
ebooksa