Кеаве приріс до порога і довго не міг зрушити з місця. Спочатку він просто сторопів і стояв як дурень, нічого не тямлячи, а потім його обійняв страх: він подумав, що угода чомусь зірвалася і пляшка повернулася до нього, як то було в Сан-Франциско; цю мить у нього підігнулися коліна й винні пари вивітрилися з голови, розтанувши, як річковий туман на світанку. Та потім йому спала на думку одна дуже дивна річ — і гаряча барва залила його щоки.
«Ану ж перевірю», — подумав він.
Кеаве обережно причинив двері, знову тихенько обійшов будинок, а потім, гучно тупаючи ногами, підступив до парадних дверей, наче оце щойно вернувся додому. І що ж! Коли він відчинив парадні двері, ніякої пляшки не було й близько, а Кокуа сиділа в кріслі й при його появі здригнулась і випросталась.
— Я цілий день гуляв-бенкетував, — сказав Кеаве. — Я був з моїми добрими друзями, а оце прийшов узяти грошей — ми хочемо пити-гуляти далі.
І обличчя, й голос його були похмурі й суворі, як страшний суд, але Кокуа нічого не помітила.
— Ти чиниш правильно, чоловіче мій, адже тут усе твоє, — сказала юна, і голос її затремтів.
— Так, я завше чиню правильно, — сказав Кеаве, підійшов прямо до своєї скриньки й дістав гроші. Але він устиг зазирнути на дно скриньки, де зберігалася пляшка: там її не було.
І враз кімната попливла перед його очима, як клубок диму, і скринька загойдалася на підлозі, наче на морській хвилі, бо Кеаве зрозумів, що тепер загинуло все й порятунку немає.
«Так і є, цього я й боявся, — подумав він. — Це вона купила пляшку!»
Зрештою він прийшов до тями і зібрався йти, але по обличчю в нього котилися краплі поту, рясні, як дощ, і холодні, мов кринична вода.
— Кокуа, — сказав Кеаве. — Негоже мені було так говорити з тобою сьогодні. Зараз я повертаюся до своїх веселих друзів, щоб гуляти з ними далі. — Тут він стиха засміявся і додав: — Але мені буде веселіше пити вино, якщо ти пробачиш мені.
Вона кинулася до нього, обхопила його коліна руками і поцілувала їх, зросивши слізьми.
— Ох! — вигукнула вона. — Мені нічого не треба від тебе, крім ласкавого слова!
— Хай віднині жоден із нас не подумає погано про другого, — сказав Кеаве і пішов.
А тепер послухайте: адже Кеаве взяв лише кілька сантимів — з тих, якими вони запаслися, коли приїхали. Ніякої гульні в нього тепер і на думці не було. Його дружина заради нього занапастила свою душу, і тепер він заради неї мусив занапастити свою. Ні про що інше він не міг думати.
Боцман чекав його на розі, біля старої в"язниці.
— Пляшкою заволоділа моя дружина, — сказав Кеаве, — і якщо ти не допоможеш мені здобути її, не буде у нас із тобою сьогодні ні грошей, ні вина.
— Та ти що, не в жарт сказав про пляшку?
— Підійдімо до ліхтаря, — мовив Кеаве. — Поглянь: схоже, щоб я жартував?
— Що правда, то правда, — відповів боцман. — Вигляд у тебе серйозний, просто як у привида.