Мені здавалося, що ми йшли цілу вічність. Нарешті граф, який ішов попереду, зупинився, намацав щось на стіні й покрутив, — почувся тріск і відкрився невеликий отвір. Ледь протиснувшись у нього, ми опинилися в залі арсеналу.
Тепер ми знов опинилися посеред величезного сховища стародавньої зброї. Граф повернув вазу біля стіни — хід за нами зачинився. Я обережно посадив Грету в крісло. Здавалося, що вона не дихає, її очі були закриті, тіло розслаблене й безсиле. Граф відразу кинувся до дверей і зачинив їх на тяжкий засув. Я покрутив у руках рушницю. Тепер її холодний зблиск не надавав колишньої впевненості. Полковник відкинув свій «манліхер» на підлогу й запитав у графа:
— Нам потрібна зброя, справжня зброя?
— Ми зможемо тут протриматися. Він не пробереться сюди. З першими променями сонця вервольф перетвориться на людину.
— А далі? Перша ніч — і він перегризе нам горлянки. Вервольф почав полювання й він не зупиниться. Він повинен нас вбити.
— Чому?
— Професор Курц зміг би відповісти на це запитання.
— Хто ви і що вам треба?
— Вже шість років ми не знаємо, хто ми, можливо, ми і прийшли сюди, щоб дізнатися про це. До речі, ви обіцяли виконати прохання професора.
— Я зможу це зробити після того, як ми вийдемо звідси.
— Зброя, графе, нам потрібна зброя.
Граф мовчки підійшов до величезної скрині, на якій лежали частини рицарських лат, і, відкинувши їх рукою, як непотрібний мотлох, відчинив важке віко. Ми зацікавлено підійшли ближче. Тим часом граф дістав звідти два великі самостріли:
— Ці арбалети змогли врятувати життя рицарю фон Денцелю в 1254 році. Точніше, не вони, а стріли — болти, якими він міг угараздити двох вервольфів.
Я прийняв до рук самостріл. Він був важкий і холодний. Чомусь мені згадалося, що на першому гербі Києва був зображений самостріл.
Граф дістав зі скрині невеликий шкіряний покрівець і подав полковникові:
— А це два болти. На жаль, тільки два.
Полковник розв’язав покрівець і дістав звідти коротку срібну стрілу. Ще одну він подав мені. Тяжкий болт виплавлений зі срібла, тільки на кінці були прироблені широкі шкіряні кінцівки замість звичного для стріл оперення. Я обернув болт до світла. На одній з його чотирьох стінок темніли вибиті руни. Граф обережно взяв стрілу з моїх рук:
— Якщо перекласти на сучасну німецьку, це означає приблизно таке: «Син темряви повернеться під владу сина сонця».
Граф дав нам коротку інструкцію щодо користування самострілами. Я вступив ногою в «стремено» арбалета і спеціальним приладом, «козячою ногою», натягнув тятиву з волячих жил. Мені здалося, що тримаю найгрізнішу зброю. Полковник поклав болт на жолоб самостріла звично, немов всі свої походи провів з арбалетом у руках, прицілився кудись під стелю, опустив зброю і сказав графу:
— Зараз ми відкриємо двері і спробуємо його розстріляти з ваших арбалетів.
ebooksa