— Нє забівай! — до них біг, заперечно розмахуючи конфедераткою, аківець у темно — зеленому кітелі. Чиясь рука підхопила Андрія за плече — він підвівся. Поляки про щось швидко розмовляли. Потім його знов повели до села. Відійшовши на декілька десятків метрів, він озирнувся й побачив довгу шерегу мертвих — посередині темніло його порожнє місце.
— У двадцятому році, під час «Дива на Віспі», я командував відділом кінноти. Одного разу ми відправилися на рекогносцировку й потрапили в засідку. У червоних було дві тачанки з кулеметами, і половину моїх людей вони перебили відразу. Нас врятував загін української кавалерії, який несподівано налетів на червоних, — поляк замовчав, запитально дивлячись на полковника.
Той втомлено подивився на офіцера і, повільно згадуючи, сказав:
— Під вами застрілили гнідого коня й вас придавило крупом. Коли ми почали атаку, ви вже тримали револьвер біля скроні.
Було тихо, за вікном чулися крики і звичний галас військового табору.
Поляк встав і підійшов до вікна.
— Сподіваюся, що ви не входите до українських банд? Полковник кивнув головою назад.
— Вони теж не входили до українських банд…
— Це війна.
— Це не війна… Що сталося, поручик? Спочатку гасло «За нашу і вашу свободу», а потім, на додачу до німців, поляки проводять каральні акції в українських селах. Здається, це було вічно. Невже ми нічому не навчилися за останні п’ятсот років?
Поручик, дивуючись, що його співбесідник не розуміє цілком ясних речей, відповів:
— По — перше, ми повинні дбати про ту Польщу, яка постане після війни. І в ній не буде місця для українського сепаратизму. По — друге, це відплатна акція після звірств УПА стосовно поляків.
Поручик клацнув золотим портсигаром і протягнув його полковникові. Той відчув, як від бажання запалити цигарку горло зводить судома, але заперечно хитнув головою.
— Добре, — поляк затягнувся й підійшов до вікна, — колись ви врятували мені життя й воювали за Польщу… Вартовий!
У дверях виструнчився молодий аківець з автоматом. Поручик наказав йому:
— Відведеш полоненого в ліс і відпустиш. Полковник повільно пішов до дверей. Вже в дверях він повернув голову й тихо сказав, дивлячись на поручика:
— Тоді я воював за вашу й нашу свободу.
Ліс був холодний і безжальний. Полковник ішов вузькою стежкою. Позаду важко дихав охоронець. У спину вдарило:
— Стій!
Полковник повільно повернувся. Очі аківця палали непримиренною ненавистю, наближаючись до полковника, він кинув йому в обличчя:
ebooksa