Потім полковник почав згадувати людей, яких було приємно згадати. Усі ці люди мали у своєму житті необхідну довершеність, і тоді полковник вирішив, що головне в житті це довершеність.
Полковник встав і з хрумкотінням потягнувся. Часу на роздуми вже не залишалося.
Коли аківці ввійшли до села, полковник через закладене цеглою віконце хати уважно стежив за кожним рухом на вулиці. Там йшли люди зі зброєю. На конфедератках блищали кокарди з білими орлами. У лісі надсадно крякало вороння. Полковникові здалося, що серед них йде знайомий старшина. Полковник відтягнув затвор і прицілився. Чорний ствол автомата слухняно повівся вбік, ловлячи живу мішень. Полковник примружив око й натиснув на гачок.
Іди і дивися, Галичина, 1949 р.
Слідчий втомлено дивився на сивого чоловіка з довгою білою бородою, який сидів навпроти. Зрозуміло, що це був типовий контрреволюціонер, — про таких багато розповідали старші колеги слідчого, які перебачили на своєму віку безліч таких білогвардійських та петлюрівських недобитків. Щоправда, відразу після війни молода генерація «полум’яних захисників революції» пропустила на той світ або до таборів чимало подібних патріархів. Але на цей раз слідчого здивувала приписка в кінці справи бороданя:
«После допроса особое внимание уделить периоду жизни в 1926 году. По истечении следствия арестованного под особым надзором передать в спецотдел № 18 МГБ».
Про цей спецвідділ ходили різні чутки, але хто міг сп’яну бовкнути щось про цей відділ, як правило, незабаром щезав. Тому від заарештованих з такою приміткою намагалися здихатися якнайшвидше.
Нарешті слідчий перевів подих і продовжив:
— Так от, громадянине Шевчук, він же отець Василь, або ви зізнаєтеся, що готували збройне повстання в Польській Народній Республіці, і замах на керівників Всесоюзної Комуністичної Партії, або мені прийдеться продовжити допит іншими засобами.
Священик уважно подивився у вузьке віконце над головою слідчого й відповів;
— Чого ж зізнаватися, хіба ви не знайшли в моїй варшавській кімнаті танк для повстання й отруєні апельсини для партійного керівництва?
Слідчий махнув рукою і протягнув йому протокол:
— Ось тут поставте підпис, а завтра ми продовжимо. Старий поставив каліграфічний підпис і, вже звично склавши руки за спиною, відправився попереду сержанта до камери.
Слідчий провів його довгим поглядом і про себе прокляв хлопців із зовнішнього відділу, що для виконання плану тягають з — за кордону всякий непотріб, з яким доводиться стільки довбатися. Тим більше сунув сюди ніс і цей таємничий відділ № 18.
Слідчий позіхнув і подивився за вікно — стояла нечувана для Галичини вереснева спека.
Камера була напхана в’язнями ледь не під стелю. Панотець трохи розгубився, дивлячись на таке відверте порушення законів природи, тим більше, що не міг уявити, як сам зможе впхатися туди. Ще через мить його подих перехопило від гострого смороду сечі, поту, крові й відчаю. Населення камери у свою чергу уважно розглядало новачка. Після певної паузи, від стіни піднявся довжелезний чолов’яга й неспішно попрямував до панотця, брутально переступаючи через лежачих в’язнів. Отець Василь, відчуваючи небезпеку, механічно притиснув до себе мішечок з речами. Інтуїція його не зрадила. Чолов’яга, добравшись до нього, відразу почав звичний камерний торг без варіантів:
— Слухай сюди, папаша. Тут тібє мєста нема, а за прапіску треба платить. Я віжу на тібє шкари фарцовиє, — його рука вчепилася в лацкан чеського піджака, — і лапсєрдачок закордонний. Давай міняться — я тібє мєсто под сонцем, а ти мінє, как другу народу, свій прихід.
Старий чемно кахикнув і ввічливо зауважив:
— Перепрошую, але я не зовсім зрозумів ваші слова. Ви не змогли б мені перекласти їх хоча б на одну з відомих європейських мов.
Хижий рот чолов’яги скривився, а вузькі очі звузилися ще більше:
ebooksa