Вони заскочили будинок і зачинили на засув тяжкі двері. Ледь встигли опришки покласти дубовий засув у залізні пази, як ззовні почулися гучні удари, від яких міцні двері затрусилися.
Данько завмер, піднісши над головою грізну Крицю Карпат. Пройшла довга хвилина. Данькові здавалося, що його серце гупає у грудях не менш сильно, ніж удари песиголовців об двері.
Нарешті, від міцного удару двері розлетілися на друзки, і до палацу увірвалися песиголовці. Опришки, вправно відбиваючись від них своїми топірцями, збилися в коло, усередині якого опинилися Данько і княгиня Ярина.
Песиголовці з гарчанням оточили їх, оскаженіло клацаючи довгими білими іклами. У їхніх жовтих очах відбивався блиск опришківських топірців. Було зрозуміло, що зараз натовп песиголовців змете й порве на шматки оборонців.
І тут Данько згадав про Печать Зберігачів. Він вихопив Печать і почав швидко креслити таємний знак, обертаючись по колу. Навколо опришків з’явилося ледь помітне сяюче коло, від якого відчахувалися песиголовці.
Ватаг Василь тихо промовив:
— Повільно відходимо до лісу.
Притиснувшись плечима один до одного, щоб не розірвати коло, виставивши перед собою грізні топірці, оборонці почали повільно просуватися на подвір’я. Сіра стіна песиголовців із гарчанням розступилася, немовби невидима сила відкинула їх. Опришки вибралися на подвір’я й обережно почали відходити до воріт частоколу. Данько не переставав креслити таємний знак, і сяйво навколо них посилювалося. Песиголовці, хижо блимаючи вищиреними пащами, не маючи сил переступити сяючу межу, супроводжували їх.
Коли оборонці вийшли на галявину, де все ще темніли постаті вбитих песиголовців, і підступили до лісу, з воріт вихопилася звільнена сеньйора Гельда. Відьма летіла не торкаючись землі. Її чорне волосся розвивалося, білі руки з чорними кігтями були простягнені в бік сяючого кола.
— Убийте їх усіх! — Заверещала вона, і у відповідь почулося виття десятків чудовиськ.
Данько з жахом накреслив перед упирицею правою рукою чарівний знак, а лівою навів на неї Крицю Карпат. З меча вилетів струмінь світла, який поцілив у відьму. Сеньйора Гельда скрикнула, впала на землю та почала відповзати геть. З останніх сил вона свиснула, і раптом один з песиголовців перетворився на великого чорного коня. Відьма скочила на нього і швидко поскакала геть, розчинившись у нічній темряві.
Як тільки зникла сеньйора Гельда, песиголовці із завиванням розбіглися. Опришки, княгиня й Данько зупинилися, ще не вірячи у свій порятунок. Ватаг Гануляк витер піт з чола, подивився на зоряне небо і промовив:
— Дякуємо Господу та силам цієї землі. Спасибі й тобі, Даньку. Сподіваюся, ти поцілив її у саме серце, і відьма більше ніколи не повернеться сюди. А тепер слід поспішати. Меч треба викувати саме цієї ночі.
Чоловіки швидко просувалися ледь помітними стежками, Данько і Ярина намагалися не відставати від них. Через дві години вони вибралися на високу гору. На її вершині Данько помітив вогонь. Коли вони під’їхали ближче, то стало зрозуміло, що цей вогонь виривається із ковальського горна, який роздмухував кремезний чоловік у білому фартуху.
Майстер Орест стояв біля ковадла, спершись на величезний молот.
— Довго ви блукали, — звернувся він до опришків. Ватаг Гануляк коротко розповів їм про нічну пригоду.
— Полетіла ця Гельда у свою Трансильванію. Після такого одкошу навряд чи вона знову до нас повернеться, — замислено промовив Майстер Орест і махнув рукою. — А тепер до справи. Крицю привезли?
Данько мовчки простягнув йому крицевий брус та Печать Зберігачів.
— Добре, — суворо промовив майстер, повісив на свою могутню шию Печать Зберігачів й уважно оглянув Крицю Карпат, — а тепер до роботи.
Він кивнув ватагу, той одягнув великий шкіряний фартух і взявся роздмухувати міхи сильними рвучкими рухами. Полум’я із ревом вирвалося з горну. Коваль узяв брус і став нагрівати його в горні. Коли Криця нагрілася до білого, майже прозорого кольору, він поклав її на ковадло й почав обробляти молотом, примовляючи якісь слова.
ebooksa