Володимир Кошута
ОСОБИСТОГО ПІДПИСУ НЕМАЄ
“Секретаріат збройних сил Франції. № 8683. Посвідчення приналежності до руху Опору. Прізвище: Радищев. Ім’я: Кирило. Народився 19 листопада 1921 року. Член організації Опору “Помста”. Воював з 22 червня 1941-го по 10 серпня 1944 року. Заарештований 11 квітня 1942 року. Страчений 10 серпня 1944 року”.
“Департамент Сена. Національне бюро колишніх борців Опору й жертв війни. Посвідчення добровольця руху Опору № 011739. Видано: Мсьє Радищеву. Ім’я: Кирило. Дата народження: 19.ХІ.1921 р. Місце народження: Польща, Варшава.
Париж, 20 вересня 1954 року”.
Документи… Листи…
Він віддав життя за Батьківщину, якої ніколи не бачив, маючи від роду всього лиш 23 роки.
Нащадок Олександра Радищева, російського революціонера XVIII століття, автора знаменитої “Подорожі з Петербурга до Москви”, він, як і Олександр Миколайович, вражав людей невтолимою жадобою знань, незвичайним обдаруванням.
Закінчивши гімназію в п’ятнадцять років — бакалавр, перший учень російського корпусу у Версалі. Потім інститут східних мов, Сорбоннський університет, російська консерваторія в Парижі.
“Свої виступи, — згадує Наталя Євгеніївна Третяк, друг сім’ї Радищевих, — Кирило незмінно закінчував “Дубинушкою”. В ці хвилини він перевтілювався в билинного російського богатиря, а його могутній голос звучав з такою силою, що слухачі відразу переносились уявою на береги широкої, величної і непокірної Волги”.
Професор консерваторії В. Бернарді пророчив йому блискучу кар’єру…
Мимоволі порівнюю Кирила з вісімнадцятилітнім студентом Лейпцігського університету Олександром Радищевим. У вересні 1768 року російський посланець у Саксонії захоплено писав Катерині II після розмови з викладачем університету: “Особливо вихваляють… старшого Ушакова, а потім Янова і Радищева, які перевершили сподівання вчителів своїх”.
Кирило любив Росію не менше, ніж Олександр Миколайович.
Народився в сім’ї російських емігрантів, котрі, не розібравшись у вирі революційних подій, намагалися знайти своє щастя на чужині. Емігрантів, які ні на мить не забували свою покинуту Батьківщину і виховували сина в російському дусі.
Як постійне нагадування про Росію, у вітальні висів портрет великого предка — Олександра Миколайовича. Кирило зачитувався його творами. Знаючи, що Олександр Миколайович наполегливо студіював Вольтера, Гельвеція, Дідро, Руссо, Маблі, Кирило захоплено перечитував книги, що формували свого часу революційний світогляд Радищева, вбирав у себе дух волелюбства, бунтарства і боротьби за справедливість.
У травні 1940 року, коли німецько-фашистська солдатня ступила на французьку землю, він кидає університет і влаштовується розсильним в одному з паризьких гаражів, щоб допомогти матері зводити кінці з кінцями.
Поразка Франції буквально приголомшила Кирила. Розігнавши автомобіль, він врізається у велетенський портрет фюрера, яким окупанти “оздобили” центральну паризьку вулицю і… дістає три місяці тюрми.
— Нічого, мамо, — заспокоював він на тюремному побаченні Софію Михайлівну. — І цей університет закінчити варто. Адже його проходив і наш гордий предок Олександр Миколайович…
Місяці ув’язнення політично збагатили юнака, зполяризували його ненависть до загарбників.
ebooksa