Диман сказав:
— Давай, друже Романе. Дарую.
Орест з тривожним здивуванням подивився на бойовика.
Роман клацнув затвором своєї гвинтівки, прицілився. З вулиці долітав надривний крик:
— Єгоре! Єгоре!..
Хорунжий повільно звівся над гвинтівкою і безпомічно привалився до стіни — ніби обм’як, тихо мовив:
— Не можу… Не можу. Вона наче відчуває.
Семен багатозначно подивився на Димана.
— Беркут з тебе голову зніме, хорунжий, — вищирився він в обличчя Романа.
Диман відіпхнув Семена, який узявся за гвинтівку, нахилився до прицілу.
Ксеня рвучко обнімала Єгора, щось схвильовано говорила йому, вигукуючи і плачучи, ніби справді передчувала незнану біду.
І пролунав постріл!
Козак схопився за шию, якось винувато, ніби вибачаючись перед коханою, усміхнувся, заплющив очі, застогнав, осів на бруківку… Ксеня опустилася разом з ним на коліна, ще нічому не вірячи, намагалась підняти Єгора… Нестямно заголосила.
У кав’ярні “Атлас” — збуджені голоси, стукіт більярдних куль, звуки танго… Беркут сильним ударом загнав кулю в лузу, довкола схвально загули бойовики. Бармен Зенон пожвавлено перемовлявся з постійними клієнтами. Жінок у кав’ярні не було.
Бойовики, не випускаючи з рук келихів, захоплено стежили за поєдинком Беркута й Димана і не помітили, що в кав’ярні з’явився Роман.
— Слава Україні, друже Беркут, — хорунжий розгублено бгав у руках капелюха.
Беркут відклав кий, поправив рукави сорочки, накинув на плечі піджак, неквапом обійшов більярдний стіл.
— Героям слава… Ображений? — кольнув зіницями юнака. — Хлопці, він, здається, ще й ображається!
По кав’ярні прокотився глузливий гомін.
— Розумію, — з іронічним співчуттям сказав Беркут. — Давно без серйозного діла. Сам винен. У штрафниках ходиш.