Проводир бойовиків розгорнув листа з особистою печаткою митрополита.
— І одержав наказ із Петрограда, куди владика переїхав з дозволу Корейського. Митрополит захоплений вашою жертовністю. Більше того, він просить переправити до Петрограда вас, Войнаровича і Димана.
З радісним подивом Роман відкинувся на спинку стільця, його обличчя пожвавішало.
— Так що, друже Роман, вам знову доведеться мати справу із святоюрськими архівами.
На тиху львівську вуличку виїхала машина з закритим верхом, загальмувала біля чоловіка, який очікував на тротуарі, і з приглушеним гуркотом набрала швидкість.
Бармен Зенон легко вів машину, обираючи безлюдні вулиці. Першим заговорив пасажир — Іван Варгун:
— Австріяки нікого не знайшли з того списку, який їм передав Беркут.
Зенон усміхнувся і, злякавши перехожих різким сигналом, запитав:
— Як там наші, Іване?
— Кепсько… — посуворішав Варгун. — Австрійці всіх підозрілих кидають до концтабору Таллергоф. Щоночі катують, розстрілюють… Маєш новини, Зеноне?
— Від митрополита Андрія надійшло з Петрограда таємне послання.
— І що ж він пише?
— Про якісь архіви, що їх російська контррозвідка вивезла зі Львова.
— Святоюрські архіви? — насторожився Іван Варгун.
— До речі, — доповідав далі бармен, — уже кілька днів, як Роман, Диман та Войнарович зникли зі Львова.
Відповідаючи на німе запитання Варгуна, Зенон невпевнено припустив:
— Здається… перейшли фронт і подалися до владики в Петроград.
До вітальні багатого дому в Петрограді, де зупинився митрополит Андрій, зайшли сам владика, його секретар Йосип Гродський і Роман.
— Заздрю вам, — з м’якою доброзичливістю говорив митрополит. — Тиждень тому ви дихали повітрям нашої багатостраждальної вітчизни…
— Багатостраждальної?.. — вигукнув Роман і затнувся: секретар осудливо похитав головою, застерігаючи юнака від зайвої запальності. — Австрійці знущаються над нашим народом, як і раніше. Ми знову ошукані, ваша екселенціє.
ebooksa