Вікно приймальні лікаря Нен-Сагора виходило на передній фасад “Старої Англії”. Переднім фасадом “Стара Англія” стояла на широкому бульварі Вест-Енда. Місіс Ліліан, навіть не висуваючись з вікна, могла бачити всю східну частину Меферстріту. Меферстріт весь день стояв порожній і тихий: він був у затишній аристократичній частині Лондона, і його мешканці не покидали своїх домів раніш сьомої-восьмої години ввечері. З сьомої-восьмої години починався рух і тисячі автомобілів враз запруджували розлогі асфальти стріту.
Місіс Ліліан дивилася з височини третього поверху на лавину моторів і не бачила їх. Ясне як день освітлення Меферстріту було наче замале для стомлених очей місіс Ліліан. Але слух місіс Ліліан, дарма що не менш стомлений, чудово реагував на всі звуки Меферстріту. І з-поміж усіх гучних і дошкульних звуків вечірнього буржуазного міста над усе дошкульніші були вигуки вечірніх газетярів. Їх, правда, майже й чути не було, бо в цьому аристократичному закуткові Лондона регламент вуличного життя забороняв торгувати, а тим більше гукати газетярам, але іноді їхні вигуки проривалися з сусідніх перехресних магістралей. Головне ж, вухо місіс Ліліан, проти волі, само шукало ці прикрі, вразливі й дошкульні вигуки.
— Нечуваний скандал на річних зборах Королівського медичного товариства! — як один, гукали всі газетярі. -Лікар Нен-Сагор і його онука, лікар Ліліан Нен-Сагор…
Місіс Ліліан допила содову й зачинила вікно: вона не хотіла читати вечірніх газет. Потім вона подзвонила й попросила подати їй з ресторану обід.
Місіс Ліліан так і не прочитала сьогоднішніх вечірніх газет, отже, й не знала всіх сенсацій сьогоднішнього ранку й дня: відомо ж, що всі сенсації потрапляють виключно у вечірні газети. А серед цих сенсацій на першому місці, попереду одинадцятої папської булли із шостою анафемою на Радянський Союз, попереду тридцять сьомої кризи польського кабінету, попереду звітів про повстання в Індії, на Мадагаскарі, на Новій Зеландії, на островах Фіджі і на Сандвічевих островах, попереду опису карнавалу в новому палаці оселедцевого магната Англії — попереду всього була інформація про скандальний виступ індійського лікаря Нен-Сагора на річних зборах медичного товариства. Інформація була зовсім коротенька, не довша як на тридцять рядків, але заголовок до неї забирав півтори подвійних шпальти й надрукований був сотим кеглем[4] чорного шрифту. В змісті він теж не претендував на скромність. Ось він на ваш суд:
“ЩЕ, ЩЕ І ЩЕ РУКА МОСКВИ!”
В самій інформації коротко переповідався процес інциденту: виступ Нен-Сагора, реагування залу, ганебний вискок (газети саме так висловлювалися) місіс Ліліан, але ні словом не згадувалося про суть самого виступу Нен-Сагора, про тези його доповіді, про сенс його наукових винаходів і пропозицій. Кореспонденти газет виправдувалися браком місця і обіцяли про все це найдокладніше подати в ранішніх виданнях. Лише мимохідь згадувалося де-не-де в обуреній саркастичній формі про низьке походження лікаря Нен-Сагора і про те, що кров його батьків таки виказала себе в науковій теорії нащадків. В одній газеті недвозначно писалося про те, що своєю науковою гіпотезою (цей вислів, певна річ, писався в лапках) божевільний індус Нен-Сагор не хотів нічого іншого, як спропагувати ветху єресь злочинної секти індійських чи то вогнепоклонників, чи то сонцепоклонників. Але найбільше приділяли місця газети, певна річ, скандальній заяві самого Нен-Сагора та його онуки, в якій вони неприховано заявили свої симпатії до східного варвара. Зміст цієї заяви також не переказувався, лише коментувався здогадами про шляхи зв’язку між лікарем Нен-Сагором та радянським торгпредством, про революцію в Індії та її “залежність” від Москви.
Соціалістичний листок, куди подав інформацію Джералд Вейс, дав своїй інформації інший заголовок. Він назвав її так: “Підозріле єднання чистої науки з нечистою політикою”. Крім усіх інших відомостей, аналогічних до таких же і в інших газетах, соціалістичний листок нагадував про те, що маєток лікаря Нен-Сагора в Північному Індостані — Нурі знаходиться надто близько від радянських кордонів. Соціалістичний листок, як і личить “соціалістичному” листкові, закликав військове міністерство й інтелідженс сервіс[5] бути пильними…
Місіс Ліліан не читала вечірніх газет. Пообідавши, вона сіла до бювара й написала довгого листа. Листа вона заадресувала Ансарі Манаті, її чоловікові, в Пешавар. “До швидкого побачення, друже”, - закінчувала вона свого листа.
Після того місіс Ліліан загасила світло і, зібравшися лягти тут-таки, в приймальні діда, зазирнула спочатку у його спальню.
Старий лікар Нен-Сагор не спав. Він лежав горілиць і широкими очима дивився в стелю, його вісімдесят четвертий рік глибоко вирізбився на худому, смуглявому і досі майже молодому обличчі.
Точно о десятій Джесі, служниця при номері лікаря Нен-Сагора, подзвонила до місіс Ліліан.
— Місіс, — сказала вона, — у вестибюлі готелю цілий натовп чекає на згоду сера Нен-Сагора побалакати з ним. Накажете принести до вас картки чи вийдете до відвідувачів самі?
— Принесіть картки, Джесі, - відповіла місіс Ліліан.
Джесі негайно прийшла з книгою для відвідувачів. Місіс Ліліан розгорнула сьогоднішню сторінку. На сторінці було сорок три записи.
“Ого! — подумала місіс Ліліан, — а я вже гадала, що більше ніколи ні одного запису не буде в приймальній книзі дому Нен-Сагорів. “Темпора мутантур” — стара Англія зраджує себе”.
Вона присунула книжку до себе і почала серед ряботиння прізвищ шукати друзів.
Перші тридцять дев’ять записів були дуже подібні один до одного: за кожним, прізвищем стояла ще назва якогось видання чи газетного агентства. Це тридцять дев’ять репортерів, у порядку живої черги, добивалися бачити лікаря Нен-Сагора або місіс Ліліан Нен-Сагор. “У справах преси” — дописано було до кожного запису. Місіс Ліліан проминула їх усіх гуртом. Сороковим був записаний кравець Нен-Сагора, він прийшов одержати на свої рахунки: дійшлий брюкмахер уже прочув про події вчорашнього дня і не хотів рискувати своїм заробітком, він мав досвід на оскандалених джентльменах.
— Передайте йому, — сказала місіс Ліліан, відраховуючи Джесі з свого портмоне всю суму, проставлену в рахунках.
— Стривайте, Джесі, - спинила її місіс Ліліан, коли Джесі рушила до дверей, — сорок перший тут швець, він також прийшов по гроші. Передайте і йому.
ebooksa