Популярний письменник Остап Дорошенко досліджує реальність за допомогою наркотиків. Він хоче спіймати музу, щоб написати новий роман. Проте, наркотики приводять його в загадкове село Глибоководне, а потім літератор зустрічає невідому дівчину з майбутнього — Долину, яку переслідує потойбічний дух Психотроп-Маг. Усі вважають Остапа божевільним, а його історію — хворобливою уявою. Та він вже сам не знає у що вірити і звідки слід чекати небезпеки…
1.0 — створення файлу: Сонячна
Роман КВАНТ
ПОКАРАННЯ
Роман
Роман присвячую мамі
«…Але, може бути, це тільки його уява викликала з мороку ночі привид месника і малює йому моторошні картини, що чекає його відплати? Дійсність — це хаос, але в роботі людської уяви є логіка. І тільки наша уява змушує каяття слідувати по п"ятах за злочином. Тільки уява малює нам огидні наслідки нашого гріха».
«Малоймовірно, що людство взагалі зможе коли-небудь позбутися Штучних Раїв. Більшість людей веде життя, в своєму гіршому вигляді настільки болісне, а в кращому — настільки монотонне, бідне і обмежене, що бажання бігти від нього, прагнення перевершити себе хоча б на кілька секунд є один з основних апетитів душі і завжди їм було».
«— Як тільки я знаю, — продовжував я, — я вже не вільний. Але я абсолютно вільний, коли не знаю».
Розділ 0
Сновидіння було дуже страшне. Страшне та реальне.
Я вийшов на галявину, біля якої розкинулась річка і подивився вперед. Навкруги панувала повнісінькій темрява, що огортала мене своїми обіймами. Але мені зовсім не було страшно. В обличчя дув сильний вітер. Холодно. Я пройшов кілька дерев і почув якийсь звук. Уповільнивши кроки, я намагався дослухатися до джерела цього шуму.
Марно.
Місяць ховався за темними хмарами, тому я йшов з увімкненим ліхтариком, освітлюючи собі стежку. Ніч — темна, страшна, холодна, як крига, втікала на всі боки від штучного світла з блискавичною швидкістю.
Раптом я зупинився. Попереду побачив темну постать, що майже зливається з оточуючим середовищем. Хто ж це може бути?
Я ще сильніше затремтів від холоду і підійшов ближче. Аж раптом місячне сяйво все навколо осліпило блідо-рожевим маревом. Я побачив цю дівчину у порваному, брудному одязі. За її спиною видно міст, що був перекинутий через річку. У воді відбивалась її постать видовжена та затемнена.
— Допоможи мені, — каже вона.
І ці два слова здаються для мене дуже важливими, квінтесенцією всього існуючого, апофеозом вічності, початком кінця. Я мовчки стояв на місці, не в змозі зробити хоч один крок. Вітер із страшною силою дихав мені в обличчя, розвіював волосся в різні боки і намагався попередити про щось страшне та неминуче…
Небезпека була дуже близько.
(
Цей міст здавався мені символом переходу між двома протилежними світами, між силами темряви та світла. І центр мосту був вирішальною зоною існування. Зоною поєдинку між Добром та Злом.