За час навчання в університеті, в період, коли студентська, молодіжна та енергійна атмосфера повністю огорнула мене своїми просторами, я дуже часто потрапляв в смішні та прикольні ситуації або ставав їх безпосереднім свідком. Якось ми з Юрком та ще компанією кількох хлопців та дівчат чудово відмітили Новий Рік. Як годиться в подібних випадках: п’яні, збуджені і дуже веселі, ми прикалувались, голосно кричали всілякі дурниці, знаходячись під впливом алкоголю. Звісно, страшенно втомлений, я повернувся додому першого січня аж під вечір, коли зумів більш-менш прийти до тями. Все ще перебуваючи у стані алкогольної ейфорії із неадекватним сприйняттям оточуючого світу (треба додати, що першого січня я теж добряче заклав за комір), я швидко переодягнувся і відразу завалився спати.
А на ранок комедія і почалася.
— Остапе, ну як відмітив Новий Рік? Добре погуляли? — поцікавилася в мене мати.
— Добре.
— Пили напевно багато?
Мати на мене уважно подивилася і не знаючи де себе подіти, я опустив очі вниз.
— Та нє… лише трошки шампанського…
Про горілку і косяк я мовчу.
— Трошки?
— Ну так… А шо?
Я вже відчуваю щось не добре, але мовчу, як Ліза Чайкіна на допиті.
— А чого тоді твої черевики знаходилися вчора у холоднику?
Я повністю вражений. Кінець першого акту. Занавіс.
Я любив бавитися легкими наркотиками, відкриваючи перед собою нірвану. Часто, ми з пацанами курили план, ковтали пігулки трамадолу або тарену і тупо дивилися в одну точку. Курили, медитували, розмовляли з вітром, водою та зірками. Але це було не саме дивне із усього, що сталося зі мною, а в даному випадку це сталося з одним кентом, якого звали Захар.
Власне, ми наковталися дивних пігулок, що викликали особливі галюциногені відчуття, від яких людина впадала в глибокий транс. Один юнак, що належав до молодіжної субкультури емо, перейшов усі дозволені границі. Через деякий час після прийому психоделіків, Захар почав себе дуже дивно поводити. Він підняв руки до неба, наче новоспечений великий пророк усіх часів та народів, та почав руками ніби щось підтримувати, потроху осідаючи на землю. Здалеку могло здатися, що він тримає якийсь важкий предмет і під його вагою ледве стоїть на ногах. Але насправді він нічого не тримав і виглядав не просто кумедно чи смішно, а навіть дивно і божевільно.
— Що ти робиш? — здивовано спитав я, теж поринувши у нірвану, але частина свідомості ще зберігала рештки глузду та здорового погляду на реальність.
Захар повільно до нас обернувся із переляканим обличчям, наче побачив перед собою вурдулака.
— Чуваки! — несамовито заволав він. — Шо ви всі втикаєте, як задроти. Допоможіть мені! Зверху тисне!
— Хто тисне? — не зрозуміли ми усі.
— Небо. Я підпираю його руками, а небо тисне. Скоро воно впаде на землю і нам гаплик! Допоможіть!
ebooksa