Зоряна не спускала з мене погляду.
(
— Дуже дивні і розбіжні враження. Цей Пилип казав про такі абстрактні речі, які важко собі уявити в голові.
— Ну якщо вони не уявляються в голові, то уяви собі щось інше більш конкретне, земне, — порадив я дівчині.
(
— Дивна ти людина. Якась ексцентрична.
— Ексцентрична? — я намагався розгледіти обличчя Зоряни крізь пасмо сірого диму, що йшов від сигарети. — Ну, це моя особливість. Всі творчі натури, митці дуже душевні, нетривіальні. Диваки, одним словом.
— Але мені дуже цікаво з тобою проводити час.
— Правда? Ти мене майже не знаєш. Але дякую за комплімент.
— А чого ти перестав ходити до клубу?
Він мав на увазі клуб «Аномалія», про який я вже згадував один раз. Більш детально про нього я розповім трохи згодом.
— Та зараз не до клубу. Тим паче я не вірю в ті балачки, що там розповідають.
Він у відповідь засміявся.
— Не віриш? Остапе, ти ж написав про це цілі три книжки. Паранормальні явища! Ти пишеш містику, так?
Я трохи знизив плечима.
— Ну пишу… Писати то одне, а вірити в цю маячню я не збираюся, — я ще раз затягнувся і зробив ковток пива. — Крім того тут така фігня…
— Ти про що?
— Та ось роман новий ніяк не йде. Я повинен через два місяці нести рукопис у видавництво, а в мене не написано, а ні строчки.
— Як це так? Ти ж казав, що працюєш над новим твором.
— Намагався працювати, але це були дитячі писульки. В мене психологічний бар’єр. Творча криза, розумієш? «Друге пришестя» вийшло в друк чотири місяці тому. Але за цей час я нічого більше не писав. Просто застряг і все. Немає жодних ідей про що писати…
ebooksa