Я благословив його й вирішив, що треба назватися.
— Брат Гільйом? — на засмаглому обличчі промайнув подив. — Брат Гільйом із Сен-Дені? Пробачте, я маю честь розмовляти з графом де Ту з Оверні? То це ви налякали до смерті нашого єпископа?
— У такому разі ви — сеньйор д’Еконсбеф, сину мій, — зауважив я, вирішивши також виявити певну здогадливість.
— Молодший, — усміхнувся він. — Домінік д’Еконсбеф, до ваших послуг, графе.
— Тут немає графа, — нагадав я. — Перед вами смиренний брат Гільйом, а це брати П’єр і Ансельм.
Д’Еконсбеф окинув оком промовисту фігуру нормандця, який спирався на «ґирлиту», знов усміхнувся й кивнув. На Ансельма він подивився набагато уважніше й теж кивнув, але вже без усмішки.
— Схоже, звістки в цьому окрузі розносять птахи, — мимохідь зауважив я, коли знайомство відбулося.
— А-а-аІ — зрозумів він. — А ви як думали? Народу в нас мало, кожен подорожанин — уже привід для розмови. А тут троє бенедиктинців приходять просто додому до монсеньйора, доводять мало не до непритомності цього пройдисвіта де Юра…
— І єпископа, — нагадав я.
— Так. Тиждень тому він одержав листа й відразу ж поїхав геть. Монсеньйор, звісно, не квапився ділитися новинами, але Пам’є — містечко маленьке. Вже наступного дня всі знали, що Його Високопреосвященство Орсіні відряджає до нас високорозумного брата Гільйома із Сен-Дені, котрий колись хоробро рубав мечем біля Аскалона й Мосула…
Монсеньйора де Лоза було завчасу попереджено. Втім, про щось таке я здогадувався.
— То ви теж на похорон, отче Гільйоме?
— На похорон? — я мимоволі озирнувся в бік села, звідки, як і раніше, долинав дзвін.
— На жаль, привід для візиту не найвеселіший. Утім, ви її не знали.
— Кого? — я раптом відчув тривогу.
— Як-то — кого? — д’Еконсбеф знизав плечима. — Хіба — вам не повідомили? Два дні тому померла Жанна де Гарр.
— Що?! — вирвалося в мене, й одразу ж почувся короткий злий смішок — сміявся Ансельм.
— На жаль, — повторив д’Еконсбеф. — Сумний випадок. Треба поквапитися, бо спізнимося. Прецінь…
Він обернувся до одного зі слуг:
— Жане! Жени просто на цвинтар і скажи, щоб без мене не закопували. Пішов!
ebooksa