Його рясно посріблена чуприна була модно, до вух, підстрижена. Штучна сивина, вражено подумав Джонні. Ну що ти скажеш про чоловіка, який говорить наче крізь вату й фарбує волосся на сиве?
— Мабуть, ви бачили наш журнал.
— Та бачив. Його в нас продають біля кас у супермаркеті. Але я не даю інтерв’ю. На жаль, ви даремно сюди забилися. — Журнальчик справді продавали в супермаркеті. Газетний папір, заголовки мало не зіскакують зі сторінок, намагаючись ухопити тебе за горлянку.
— Власне, інтерв’ю — це не зовсім те, що нас цікавить, — сказав Діс. — Можна, я сяду?
— Ви знаєте, я…
— Містере Сміт, я прилетів аж із Нью-Йорка, а в Бостоні пересів на літачок, в якому мене весь час непокоїло, що робитиме моя дружина, коли я віддам кінці, не лишивши заповіту.
— Авіакомпанія «Портленд-Бангор»? — осміхнувся Джонні.
— Так точно, — підтвердив Діс.
— Гаразд, — сказав Джонні. — Я зворушений вашою мужністю й відданістю своїй справі. Я вас вислухаю, але даю вам усього п’ятнадцять хвилин. Мені приписано щоденний пообідній сон. — То була невеличка брехня, але з добрим наміром.
— П’ятнадцять хвилин буде задосить. — Діс присунувся ближче. — Я тільки висловлюю своє припущення, містере Сміт, але, як я розумію, ви заборгували в цих краях десь із двісті тисяч доларів. А це неабиякі гроші, ви згодні?
Усмішка Джонні пригасла.
— Що я кому заборгував, — відказав він, — це моє діло.
— Авжеж, звісно, ваша правда. Я не хотів вас образити, містере Сміт. Так от, «Всепроникний погляд» хотів би запропонувати вам роботу. Досить вигідну роботу.
— Ні. Категорично ні.
— Якби ви тільки дозволили мені викласти…
Джонні сказав:
— Я не практикую як екстрасенс. Я не Джін Діксон, не Едгар Кейс і не Алекс Тенноус. З цим покінчено. Я зарікся повертатись до цієї теми.
— Можна мені ще дві-три хвилинки?
— Містере Діс, ви, я бачу, не розумієте…
— Всього дві-три хвилинки… — Діс, улесливо всміхнувся.
ebooksa