— Не знаю, Сейро. Чи треба?
— Ні. Мабуть, ні. Це було б надто просто, еге ж?
— Так, дуже просто.
Вона підійшла і потяглась поцілувати його в щоку.
Він почув дух її волосся, чистого й запашного.
— Бувай здоровий, — прошепотіла вона. — Я думатиму про тебе.
— На все добре, Сейро, — сказав він і торкнувся пальцем її носа.
Вона повернулась і сіла за кермо машини — ефектна молода жінка, чий чоловік неухильно йде вгору. «Мабуть, наступного року вони їздитимуть уже не в „пінто“», — подумав Джонні.
Засвітилися фари, тихо застугонів, наче швацька машинка, невеличкий мотор. Сейра махнула Джонні рукою і виїхала на під’їзну дорогу. Джонні стояв біля чурбака, застромивши руки в кишені, й спостерігав, як віддаляється її машина. У серці його ніби щось замкнулося. Та це не так уже й важило. І то було найгірше — що це не так уже й важить.
Він постояв, аж поки червоні задні ліхтарики зникли з очей, тоді піднявся на веранду й зайшов у дім. Батько сидів у високому кріслі у вітальні. Телевізора він не ввімкнув. Сидів і дивився на розкидані по килимку іграшки, що їх відшукав у комірчині.
— Приємно було знов побачити Сейру, — сказав Герб. — Ви з нею… — Він на якусь, майже невловну, мить завагався. — …добре провели час?
— Так, — відповів Джонні.
— Вона ще приїде?
— Ні, не думаю.
Вони з батьком дивились один на одного.
— Ну що ж, може, це й краще, — нарешті промовив Герб.
— Еге ж. Може, й так.
— Колись ними грався ти, — сказав Герб, стаючи навколішки й збираючи іграшки. — Я віддав цілу купу Лотті Жедро, коли вона народила двійнят, але згадав, що трохи ще лишилося. Я їх сховав.
Він брав їх одну по одній, крутив у руках, розглядав і складав у коробку. Спортивний автомобільчик. Бульдозер. Поліційний фургончик. Пожежна машина, з якої злізла майже вся червона фарба, там, де її хапало мале рученя. Герб відніс їх назад до комірчини і сховав.
Після того Джонні цілих три роки не бачив Сейри Хезлітт.
ebooksa