— Скільки їй років?
— Усього дев’ять, — сказав Герб. — Та я б того, хто таке зробив, за… підвісив би, ось що.
— Дев’ять років, — промовив Джонні й важко опустився на стілець. — Камінь заплаче…
— Джонні, тобі недобре? Ти ж білий, як крейда.
— Все добре. Вмикай телевізор.
Невдовзі на екрані з’явився Джон Чанселлор з уловом за день: політична боротьба (виборчій кампанії Фреда Гарріса бракує запалу), урядові настанови (за словами президента Форда, американським містам слід виявляти більше здорового глузду в бюджетних питаннях), повідомлення з-за кордону (загальнонаціональний страйк у Франції), біржові новини (курс іде вгору) і, нарешті, «для душі» — розповідь про хлопчика з церебральним паралічем, який, проте, зумів вигодувати корову.
— Мабуть, уже не дадуть, — сказав Герб.
Та після рекламної вставки Чанселлор сказав:
— В одному з невеликих міст на заході штату Мен сьогодні панують страх і обурення. Йдеться про Касл-Рок, де за останні п’ять років учинено п’ять жахливих убивств: зґвалтовано й задушено п’ять жінок і дівчат віком від чотирнадцяти до сімдесят одного року. А сьогодні місто було вражене новим убивством, жертвою якого стала дев’ятирічна дівчинка. Репортаж із Касл-Рока веде Кетрін Маккін.
І ось вона вже на екрані, схожа на чарівне видіння, перенесене на підмостки реального життя. Вона стояла перед будинком міської управи, і перші сніжинки, ніби віщуючи надвечірню заметіль, припорошували її пальто й біляве волосся.
— Це невелике фабричне містечко Нової Англії охоплене сьогодні тривогою, що помалу переростає в істерію, — почала вона. — Населення Касл-Рока давно уже втратило спокій через невідомого злочинця, якого в місцевій пресі називають «душогубом із Касл-Рока», а також «листопадовим убивцею». Цей неспокій змінився справжнім жахом — тут ніхто не вважає це слово перебільшенням — після того, як сьогодні вдень знайшли тіло Мері Кейт Гендрасен. Убивство вчинено у міському парку, недалеко від естради, де колись було знайдено труп офіціантки Елми Фречет, першої жертви «листопадового вбивці».
На екрані виникла панорама міського парку, похмурого й неживого в пелені снігу. Потім з’явилася шкільна фотографія Мері Кейт Гендрасен, на якій дівчинка пустотливо всміхалась, показуючи широкі металеві скобки на зубах. Гарне біляве волосся. Сукенка кольору електрик. Мабуть, її найкраща, гірко подумав Джонні. Мама старанно вбрала дочку, щоб та добре вийшла на шкільному фото.
Репортаж тривав — тепер глядачам нагадували історію попередніх убивств, — але Джонні був уже біля телефону й набирав номери: спершу довідкової служби, а тоді шерифової контори. Він насилу крутив диск, у голові в нього гупало.
З вітальні вийшов Герб і здивовано поглянув на нього.
— Кому це ти дзвониш, сину?
Джонні похитав головою, дослухаючись до гудків на тому кінці. Нарешті там зняли трубку.
— Контора шерифа округу Касл.
— Будьте ласкаві, я хотів би поговорити з шерифом Беннерменом.
— А хто ви?
— Джон Сміт, із Паунела.
ebooksa