— Тоді їдьмо.
— Моєю машиною?
Джонні прислухався, як надворі завиває вітер, і ледь помітно всміхнувся.
— Такого вечора зовсім непогано мати поруч себе полісмена, — сказав він.
7
Хурделиця розбурхалась над усяку міру, і навіть шерифовою поліційною машиною вони добиралися до Касл-Рока аж півтори години. Було вже двадцять хвилин на одинадцяту, коли вони ввійшли у вестибюль міської управи й стали оббивати сніг з чобіт.
У вестибюлі чатувало з півдесятка репортерів: вони сиділи на лаві під незугарним старим портретом якогось із батьків-засновників міста й розповідали один одному про свої вчорашні вечірні походеньки. Побачивши Беннермена й Джонні, вони миттю підхопились і обступили їх.
— Шерифе Беннермен, це правда, що розслідування зрушило з місця?
— Поки що нічого сказати вам не можу, — незворушно відповів Беннермен.
— Кажуть, ви затримали якогось чоловіка з Оксфорда. Це так, шерифе?
— Ні. Товариство, дозвольте нам…
Та вони вже обернулися до Джонні, і в нього аж серце впало, коли він упізнав двох репортерів, що були присутні на тій прес-конференції в лікарні.
— Боже ти мій! — вигукнув один з них. — Ви ж Джон Сміт, чи не так?
— Так, — відказав Джонні. — Це я.
— Той самий ясновидець? — вихопився ще один.
— Слухайте, дайте нам пройти! — підвищив голос Беннермен. — Чи ви не маєте іншого діла, як…
— «Всепроникний погляд» твердить, що ви шахрай, — озвався молодик у теплому пальті. — Це правда?
— Можу сказати вам тільки одне, — відповів Джонні. — «Всепроникний погляд» друкує те, що йому до вподоби… Слухайте, нам треба…
— То ви заперечуєте версію «Всепроникного погляду»?
— Це справді все, що я можу сказати.
ebooksa