Із книжки Едварда Стенні «Труднощі навчання»: «Піддослідний Руперт Дж. сидів у третьому ряду кінотеатру. Він був ближче за інших до екрана і єдиний помітив, що попереду на підлозі зайнялася купка сміття. Руперт Дж. схопився на ноги й закричав: „П-п-п-по-по-по“… — а ззаду почали гукати, щоб він сів і не заважав.
— Що ви тоді відчули? — запитав я Руперта Дж.
— Це страшенно важко пояснити, — відповів він. — Мене охопив страх, але ще дужче, ніж страх, мені краяв душу розпач. Я почував себе геть нікчемним, не гідним називатися людиною. Моє заїкання завжди викликало в мене таке почуття, але цього разу я ще й усвідомлював свою цілковиту неспроможність.
— І більш-нічого?
— А, так, ще почував щось ніби заздрість, бо хтось інший міг помітити вогонь і… як би це сказати…
— Перехопити у вас славу?
— Атож, саме так. Я ж перший побачив, як зайнявся вогонь, і, крім мене, ніхто цього не помітив. А я тільки й міг видобути із себе оте „п-п-п…“, мов бісова тріснута платівка. Я почув себе негідним називатися людиною — оце найточніше.
— А як же ви зламали цю перепону?
— Був день народження моєї матері. Я купив їй троянди. І ось стою, всі навколо підбадьорюють мене, а я собі думаю: ось зараз розтулю рота та як гукну на весь голос: „
— І що ж?
— Я розтулив рота та як закричу щодуху: „
Цей випадок, про який Джонні прочитав років вісім тому в передмові до книжки Стенні, запав йому в пам’ять. Він завжди вважав, що ключове слово в розповіді Руперта Дж. —
— Яке в тебе друге ім’я, Чаку? — недбало, ніби між іншим, спитав Джонні.
— Мерфі, — відказав Чак зі смішком. — Оце іменнячко, еге ж? Материне дівоче прізвище. Тільки не скажіть Джекові чи Елові, а то доведеться заподіяти шкоду вашому худющому тілу.
— Будь спокійний, — запевнив Джонні. — А коли твій день народження?
— Восьмого вересня.
Джонні почав сипати запитаннями, не даючи Чакові часу на роздуми; та, власне, над ними й не було чого довго думати.
— Як звуть твою дівчину?
— Бет. Ви ж її знаєте, Джонні.
— Яке її друге ім’я?
ebooksa