Мертва зона

22
18
20
22
24
26
28
30

— Так. Він хоче набути трохи практичного досвіду, бо вважає, що згодом це йому придасться. Хлопчина ж мріє піти вашими слідами, містере Четсворт. Тільки йому за вами гнатися й гнатися. Звідси й оті його комплекси, й труднощі з читанням. Він страшенно боїться невдачі.

Джонні трохи кривив душею. Щоправда, деякі натяки в Чака прохоплювались, про деякі речі хлопець навіть побіжно згадував, але він ніколи не звірявся так, як подавав це Джонні Роджерові Четсворту. Принаймні в розмовах. Та Джонні часом доторкався до Чака, і тоді йому дещо відкривалось. Він бачив фотографії, що їх хлопець носив при собі, і знав, як той ставиться до батька. Та були речі, про які Джонні ніколи б не розказав цьому приємному, але чужому чоловікові, що сидів проти нього. Чак просто таки ладен був цілувати землю під батьковими ногами. І за його позірною невимушеністю й упевненістю (цим він зовні дуже скидався на Роджера) ховалися страх і дошкульна таємна гризота, що йому ніколи не зрівнятися з батьком. Роджер Четсворт, почавши з десятипроцентного паю в старій, занедбаній вовнопрядильній фабричці, розвинув її в справжню текстильну імперію Нової Англії. Отож Чак вважав, що батькова любов до нього ґрунтується на вірі в те, що й він звершить подібне. Стане класним спортсменом. Учитиметься в престижному коледжі. Добре читатиме.

— Ви цілком певні, що все це саме так? — запитав Четсворт.

— Цілком певен. Але я дуже просив би вас, щоб Чак не дізнався про цю нашу розмову. Я ж відкрив вам не свої, а його таємниці. — І ви навіть не уявляєте собі, яка це щира правда.

— Гаразд. Про підготовчі курси ми з Чаком та його матір’ю поміркуємо. А тим часом візьміть. — Він витяг із задньої кишені штанів простий білий конверт і подав його Джонні.

— Що це?

— Розкрийте і побачите.

Джонні розкрив конверт. Там був чек на п’ятсот доларів.

— Е ні!.. Я не можу…

— Можете і візьмете. Я обіцяв вам премію, якщо діло піде, а свої обіцянки я виконую. Ще один чек ви одержите, коли будете їхати звідси.

— Та ні, містере Четсворт, я просто…

— Помовчте. І послухайте, що я вам скажу, Джонні…

Четсворт посунувся вперед. На обличчі його блукала невиразна, трохи загадкова усмішка, і Джонні раптом відчув, що може прозирнути крізь приємну зовнішність у самісіньке нутро цього чоловіка, який сам покликав до життя свій добробут — і гарний будинок, і садибу, і плавальний басейн, і фабрики. І, до всього того, страх перед читанням у свого сина, який можна віднести до істеричних неврозів.

— Я, Джонні, з власного досвіду знаю, що дев’яносто п’ять відсотків людей на цьому світі — просто інертна маса. Один відсоток становлять святі і один — непроторенні дурні. Решта три відсотки це люди, які роблять усе, на що вважають себе здатними. Я належу до цих трьох відсотків, і ви також. Ви заробили ці гроші. На моїх підприємствах є люди, які отримують одинадцять тисяч доларів на рік, даючи майже стільки користі, скільки цап молока. Та я не нарікаю. Я людина тямуща і цим хочу сказати тільки те, що я добре розумію рушійні сили нашого світу. Паливна суміш складається з однієї частини високооктанового бензину й дев’яти частин усілякого лайна. Ви — не з цих дев’яти частин. Отож кладіть гроші до кишені й іншим разом цінуйте себе вище.

— Гаразд, — мовив Джонні. — Як по щирості, то вони мені таки придадуться.

— Лікарняні рахунки?

Джонні пильно поглянув на Роджера Четсворта.

— Я все про вас знаю, — сказав той. — Невже ви думали, що я найняв би до свого сина репетитора, не довідавшись про нього?

— То ви знаєте…

— Знаю, що вас вважають екстрасенсом. Що ви допомогли в Мені розкрити вбивство, Принаймні так писали газети. Що ви підписали контракт і з січня мали викладати в школі, та коли ваше ім’я з’явилось у газетах, вас відкинули, мов гарячу картоплину, яку необачно вхопили в руки.