Герб розгублено подивився на нього.
— Чи сподобалося б тобі, Джоне, якби у тебе в двадцять дев’ять років з’явилася мачуха?
Джонні широко всміхнувся:
— Дуже сподобалося б. Вітаю, тату.
Герб зітхнув з полегкістю.
— Ну дякую. Зізнаюся щиро: я трохи боявся тобі казати. Хоч, звісно, пам’ятаю твої слова, коли ми розмовляли про неї раніш. Але ж буває й так, що коли щось іще тільки має бути, то людина почуває одне, а коли воно вже ось-ось надходить — зовсім інше. Я любив твою матір, Джонні. Та й, мабуть, довіку її не забуду.
— Я знаю, тату.
— Але я самотній, і Чарлін самотня, і… одне слово, мені здається, ми будемо підпорою одне одному.
Джонні підійшов до батька й поцілував його.
— Бажаю вам усього найкращого. Я певен, що так і буде.
— Ти добрий син, Джонні. — Герб дістав із задньої кишені носовика й утер очі. — Ми ж тоді думали, що ти не виживеш. Принаймні я так думав. Віра ніколи не втрачала надії. Вона весь час сподівалася, Джонні. А я…
— Не треба, тату. Все минулося.
— Ні, я повинен сказати, — не вгавав Герб. — Ось уже півтора року я ношу на серці тягар. Я молився про те, щоб ти помер, Джонні. Ти мій рідний син, Джонні, а я молив бога, щоб він забрав тебе до себе. — Він знов утер очі й сховав носовика. — Виявилося, що бог трішечки розумніший за мене. Джонні… ти будеш у мене дружком? На весіллі?
У душі Джонні ворухнулося щось дуже схоже на тугу, але то була не зовсім туга.
— З великою приємністю, — відказав він.
— Дякую. Я радий, що… що сказав усе. Вже давно мені не було так хороше на душі.
— Ви вже призначили день?
— Правду кажучи, так. Як тобі друге січня?
— Годиться, — сказав Джонні. — Можеш на мене розраховувати.
— Мабуть, ми продамо обидві садиби, — провадив Герб. — Уже наглянули собі невеличку ферму в Біддерфорді. Гарна місцина. Двадцять акрів, з них половина під лісом. Нове життя.
ebooksa