2
О пів на одинадцяту ранку 27 грудня до магазину канцелярського приладдя у Фініксі ввійшов дуже худий кульгавий чоловік і звернувся до продавця Діна Клея. Згодом Клей розповідав, що одразу помітив на одному оці того чоловіка «червону ляпку», як завжди називала крововилив його мати. Покупець сказав, що хоче придбати великий «дипломат», і, оглянувши зразки, вибрав найкращий, з волової шкіри, за 149 доларів 95 центів. Розплатився кульгавий готівкою — новісінькими двадцятками. Уся купівля забрала менш як десять хвилин. Потім чоловік вийшов з магазину й рушив до центру міста, і Дін Клей більш ніколи його не бачив, аж поки не натрапив на фотографію в місцевій «Сан».
3
Пополудні того ж таки дня високий сивуватий чоловік підійшов до залізничної каси й запитав касирку Боніту Альварес, як зручніше доїхати від Фінікса до Нью-Йорка. Касирка показала йому схему. Він провів пальцем по маршруту й ретельно записав станції, де мав робити пересадки. Потім спитав Боні Альварес, чи можна придбати квиток на третє січня. Вона перебігла пальцями по клавішах комп’ютера і сказала, що можна.
— Ну то, будь ласка… — почав був високий чоловік і раптом замовк. Тоді підніс руку до чола.
— Що з вами, сер?
— Фейєрверк, — мовив чоловік.
Згодом Боні запевняла поліцію, що виразно чула, саме це слово.
— Сер, вам недобре?
— Голова болить, — відказав він. — Пробачте. — Він спробував усміхнутись, але це майже не змінило його виснаженого, дочасно постарілого обличчя.
— Може, дати вам аспірин? Я маю при собі.
— Ні, дякую. Минеться.
Касирка виписала квиток і сказала, що він прибуде в Нью-Йорк на Центральний вокзал шостого січня о п’ятнадцятій годині.
— Скільки з мене?
Вона назвала суму й спитала:
— Ви як платитимете, містере Сміт, готівкою чи чеком?
— Готівкою, — сказав він і дістав з гамана пачку двадцяток і десяток.
Касирка полічила гроші й дала йому решту, квиток і квитанцію.
— Ваш поїзд відходить о десятій тридцять ранку, містере Сміт, — сказала вона. — Будь ласка, приїдьте на вокзал за двадцять хвилин.
— Гаразд, — мовив він. — Дякую.