— Я хочу тільки, щоб ви були готові до… до всього.
— А чи не могли б ви сказати, скільки шансів на те, що він виживе? — спитав Герб.
Доктор Строунс повагався, нервово затягся сигаретою.
— Ні, цього я не знаю, — відповів він зрештою.
5
Вони втрьох почекали ще з годину, а тоді вийшли з лікарні. Надворі було вже темно. На великій автостоянці свистів холодний поривчастий вітер. Довге волосся Сейри маяло позад неї. Згодом, повернувшись додому, вона вичеше з нього жовтий дубовий листочок. По небу, мов самотній нічний вітрильник, плив холодний місяць.
Сейра вклала Гербові в руку папірець, на якому записала свою адресу й номер телефону.
— Подзвоните мені, коли про щось дізнаєтесь? Хоч би про що.
— Ну звісно.
Герб зненацька нахилився й поцілував її в щоку, і Сейра на мить стиснула в темряві його плече.
— Ви пробачте мені, люба, що я так непривітно з вами повелася, — промовила Віра навдивовижу лагідним голосом. — Я була прибита горем.
— Авжеж, я розумію, — сказала Сейра.
— Я думала, мій син помре. Але я молилася, я благала за нього Господа бога. Як ото співається: «Коли нести вам несила свій тягар земних турбот, не стогніть, моліться ревно, і поможе вам Господь»…
— Віро, їдьмо вже, — сказав Герб. — Нам треба поспати, а вранці побачимо, як…
— І тепер я почула голос божий, — провадила Віра, мрійливо звівши очі на місяць. — Джонні не помре. Господь бог не хоче, щоб він помер. Я прислухалась і почула той тихий голос, що озвався в моєму серці, і я втішилася.
Герб відчинив дверці машини.
— Сідай, Віро.
Вона знов подивилася на Сейру і всміхнулась. І Сейра раптом побачила відсвіт знайомого безтурботного усміху Джонні, та водночас подумала, що такої моторошної усмішки, як оця Вірина, ще ніколи в житті не бачила.
— Господь бог наклав свій знак на мого Джонні, — сказала Віра, — і це сповнює мене радістю.
— На добраніч, місіс Сміт, — промовила Сейра, ледь ворушачи занімілими губами.