Талiсман,

Джекові перехопило подих. Доки він боровся з тією штукою, що намагалася задушити його, пляшка випала з рук. Хлопчику вдалося просунути пальці під коренем. Той був не холодним і твердим, а м’яким і гнучким, наче плоть. Джек боровся з ним, чудово розуміючи, що горлянка його булькає й хрипить, а слина стікає підборіддям.

Останнім напруженим зусиллям йому вдалося звільнитися від кореня. Натомість пагін спробував огорнути зап’ясток хлопчика, але Джек з криком відсмикнув руку. Він глянув униз і побачив, як пляшечка звивається та вислизає від нього, бо сірий корінь схопив її за шийку.

Джек стрибнув за нею. Корені хапали й огортали його ноги. Він важко упав на землю — але все ще тягнувся, риючи кінчиками пальців декілька дюймів в’язкого лісового ґрунту, щоб дістатися…

Він доторкнувся до гладкого боку зеленої пляшки… і схопив її. Щосили смикнув до себе, краєм свідомості розуміючи, що корені повністю захопили ноги, зв’язали й надійно зафіксували, мов мотузки, Джек відкрутив закривку. Ще один корінь, тонкий, неначе мереживо павутини, спускався вниз, щоб вихопити пляшку з рук. Хлопець відштовхнув його та підніс шийку до рота. Здавалося, запах зогнилих фруктів наповнив усе, утворивши навколо Джека живу мембрану.

Спіді, благаю, хай воно подіє!

Ще більше коренів повзло по його спині. Вони обнімали безпорадного хлопця за талію та скручували навсібіч, але Джек уже ковтнув, і дешеве вино забризкало його щоки. Він пив, стогнав і молився, але щось було не так, воно не діяло, і хоч очі досі залишалися заплющеними, Джек відчував, як корені стискають йому руки й ноги, відчував,

8

як вода просочується крізь джинси й сорочку, чув запах

Вода?

бруду й вологи, чув

Джинси? Сорочка?

монотонне кумкання жаб і

Джек розплющив очі й побачив помаранчеве сяйво заграви, що відбивалося в широкій річці. На східному березі річки ріс незайманий ліс; на західному — а саме тут перебував Джек — простягалося довге поле, частково приховане присмерковим туманом, що стелився по землі аж до самої води. Волога земля хлюпала під ногами. Джек лежав край самої води, у найболотянішій місцині. Все поросло густими бур’янами — до сильних морозів, які їх вб’ють, лишався ще місяць, а може, й більше — і Джек заплутався в них, так, неначе людина, що, прокидаючись від нічного жахіття, заплуталася у власній постільній білизні.

Наскрізь мокрий, він зіп’явся на ноги та заточився. Від нього тхнуло багнюкою, а лямки наплічника стискували пахви. Хлопчик із жахом відкинув з обличчя і рук рештки бур’янів. Відступив від води, а тоді озирнувся і побачив, що пляшка Спіді лежала в багнюці, а закривка — біля неї. Частина «магічного соку» розлилася, коли він боровся зі зловісними деревами Територій. Тепер у пляшці лишилася тільки третина рідини.

Він постояв там приблизно хвильку та подивився на річку. Його порепані кросівки занурилися в багнюку. Це достоту був його світ: старі добрі Сполучені Штати Америки. Він не побачив таких сподіваних золотих арок, хмарочоса чи супутника Землі, що блимав десь у вишині присмеркового неба, але він напевно знав, де перебуває, так само як знав власне ім’я. І тепер поставало питання, чи бував він узагалі в якомусь іншому світі?

Джек поглянув на незнайому річку, такий же незнайомий сільський пейзаж і прислухався до затишного мукання корів. А тоді подумав: «Ти опинився деінде. Це достоту не пляж Аркадії, Джекі».

Ні, то точно не був пляж Аркадії, от тільки Джек не настільки добре знав околиці, щоб сказати напевно, що відійшов далі, ніж на чотири-п’ять миль: знав тільки, що достатньо просунувся в глиб суходолу, аби більше не відчувати запаху Атлантики. Він повертався, неначе прокидався після страшного сну — а може, то і був сон? Усе, починаючи з візника та його підводи з м’ясом, засидженого мухами, і до живих дерев? Лишень пробудження від жахіття, частиною якого було блукання уві сні? У цьому був сенс. Його матір помирала і, як подумав Джек, насправді він уже давно про це знав: усе вказувало на це, і підсвідомість давно вже дійшла правильного висновку, хай навіть свідомість і заперечувала очевидне. Все це сприяло атмосфері самонавіювання, а той божевільний п’яниця Спіді Паркер запустив усе в дію. Усе сходилося.

Дядьку Морґану таке б сподобалося.

Джек затремтів і тяжко глитнув. Ковтати було боляче. Біль був не таким, як під час застуди, а інакшим: так дошкуляють травмовані м’язи.

Він підвів ліву руку — ту, яка не тримала пляшку — і м’яко потер долонею горло. Якусь мить у нього був абсурдний вигляд: як у жінки, що перевіряє, чи немає в неї другого підборіддя або зморшок. Він побачив садно саме над адамовим яблуком. Хоч воно й не сильно кривавило, але торкатися до нього було боляче.

Це робота кореня, що схопив його за шию.