Талiсман,

— Сподіваюся, ти не втік з уроків, правда ж? — І ось настав час для Історії.

Джек розповідав її так часто, змінюючи тільки назви міст у міру просування на північ, що цей монолог сам зісковзував з язика.

— Ні, сер. Мені просто треба потрапити в Оутлі. Я там деякий час поживу в моєї тітки Гелен. Гелен Воген. Це сестра моєї матері. Вона вчителька. Тато помер минулої зими, розумієте, і справи стали зовсім паршиві — а два тижні тому мамин кашель значно погіршився і вона ледь могла піднятися сходами. Лікар сказав, що вона мусить максимально довго залишатися в ліжку, тож вона і попросила сестру, щоб я трохи пожив у неї. Вона вчителька, ну і все таке, тож я певен, що вчитимуся в школі Оутлі. Тітка Гелен жодній дитині не дасть утекти з уроків, можете повірити.

— Тобто мама сказала тобі добиратися автостопом від Пальміри до самого Оутлі? — спитав водій.

— О, ні, зовсім ні — вона б ніколи так не вчинила. Вона дала мені гроші на автобус, але я вирішив їх заощадити. Я доволі довго не отримуватиму з дому ніяких грошей, а у тітки Гелен їх також майже немає. Мама б розізлилась, якби дізналася, що я голосую. Але, як на мене, це дурне марнування грошей. Ну, я маю на увазі, п’ять баксів — це п’ять баксів, і чого я повинен віддавати їх водію автобуса?

Чоловік скоса зиркнув на Джека.

— Як довго, по-твоєму, ти просидиш в Оутлі?

— Важко сказати. Сподіваюся, мама скоро одужає.

— Назад тільки автостопом не їдь, гаразд?

— У нас більше немає машини, — додав Джек, доповнюючи Історію. Він почав насолоджуватися власною грою. — Можете в це повірити? Вони прийшли посеред ночі та забрали її. Брудні боягузи. Вони знали, що всі спатимуть. Просто прийшли посеред ночі та вкрали машину просто з гаража. Містере, я б бився за ту машину — і тоді міг би доїхати на ній до тітчиного будинку. Коли мама йде до лікаря, їй доводиться спускатися узвозом, а тоді брести ще з п’ять кварталів до автобусної зупинки. Як вони могли таке вчинити? Просто припертися і вкрасти машину. Ми б продовжили виплати, щойно виникла б така можливість. Я маю на увазі, хіба це не крадіжка?

— Якби таке трапилося зі мною, я б сказав, що так і є, — відповів комівояжер. — Що ж, сподіваюся, твоя мама швидко одужає.

— Ми обидвоє на це сподіваємося, — цілком щиро відповів Джек.

Так вони і розмовляли, поки на узбіччі не почали з’являтися позначки про з’їзд до Оутлі. Комівояжер повернув на аварійну смугу відразу за з’їздом і знову посміхнувся Джеку.

— Щасти тобі, хлопче.

Джек кивнув і відчинив дверцята.

— Сподіваюся, довго ти в Оутлі не пробудеш.

Хлопчик запитально глянув на нього.

— Ну, ти ж знаєш, що це за місце, так?

— Не дуже. Знаю зовсім трохи.

— О, це ще та діра. Вони там їдять те, що переїдуть на дорозі. Горилавілль. Спершу їси пиво, а тоді випиваєш кухоль. Щось таке.