— Марку? — Брови здибилися дугами.
— Відчепись від мене! — закричав хлопець. — Чого ти пристала?! Я ні до кого не ходив!
Жінка розгублено закліпала. Шукаючи підтримки, подивилася на Віктора. Чоловік сердито втупився у сина, проте не озвався та з якимось дивним виразом — чи то подиву, чи то роздратування — на лиці перевів його на Арсена. Дід продовжував жувати вівсянку так, наче нічого не відбулося. Наче взагалі сидів на кухні сам.
Янина розгубленість швидко поступилася гострому невдоволенню.
— Це що таке?!
Марк відсунув тарілку з кашею та підхопився. Чорна хвиля спала, зі щік на шию поповзли червоні плями — він сам не знав, що це таке.
— Мені треба до школи, — зіщулившись, зронив хлопець.
— Стій! — гукнула Яна.
Марк не послухався і, ще дужче втиснувши голову між пліч, вискочив із кухні.
Яна штрикнула роздратованим поглядом чоловіка.
— Чому ти мовчав? Він же твій син також!
— Я не… — Віктор розвів руками, а потім повернув голову до коридору і гримнув: — Марку! — голосно, проте непереконливо. Марк не озвався. Момент було втрачено, і вони обоє це розуміли.
На кілька секунд у кухні стало тихо.
— Він не поїв, — зрештою тихо промовив Арсен.
Яна звела брови.
— Ви не чули, яким тоном він розмовляв зі мною?
Арсен махнув рукою.
— Та годі тобі! Він ходив до якоїсь дівчини. До однокласниці чи до когось із паралельного класу. І не хоче в цьому зізнаватися.
— Ходив до дівчини? — Яна ледь наморщила носа, ніби здогадка про те, що її син може «піти до дівчини», обпекла її нутрощі.
— Якщо це тебе аж так непокоїть, я випитаю в нього, до якої саме, хоча не думаю, що в цьому є потреба.
ebooksa