— Казати правду, зазвичай, набагато легше, — різко мовив Рейлі, — а між друзями — набагато доречніше.
— Не забувайся, Волтере, — застеріг його Метью, закипаючи гнівом.
— Я забуваюся?! І це каже мені той, хто зв’язався з відьмою? — Волтер не поступався Метью у здатності швидко втрачати рівновагу. А ще в його голосі почулася нотка непідробного страху.
— Вона — моя дружина, — парирував Метью, пригладжуючи своє волосся. — А стосовно того, що вона відьма, то кожного з нас у цій кімнаті можна звинуватити у якомусь гріхові — уявному чи реальному.
— Але ж оженитися на відьмі… Про що ж ти думав своєю головою? — уперто напосідав Волтер.
— Про те, що її кохаю, — відповів Метью. Кіт закотив очі й знову налив собі вина зі срібного графина. Мої сподівання на те, як ми сидітимемо з ним біля затишного каміна, обговорюючи питання магії та літератури, ще більше зблякли в холодному світлі сьогоднішнього листопадового ранку. Я навіть доби не пробула в 1590 році, а мене вже нудило від Крістофера Марлоу.
Зачувши цю відповідь Метью, усі присутні в кімнаті замовкли, а мій чоловік і Волтер продовжували свердлити один одного поглядами. Із Кітом Метью був поблажливим та зрідка дратівливим. Джордж і Том навівали на нього спокій, а Генрі викликав почуття братерської любові. Але Волтер Рейлі був рівнею Метью — по розуму, силі й, можливо, по безжальній жорстокості, і це означало, що в цій суперечці значення мала лише думка Волтера. Вони побоювалися й поважали один одного, наче двоє вовків, що придивляються, хто із них переможе і очолить зграю.
— Он воно як, — повільно мовив Волтер, скоряючись авторитету Метью.
— Саме так, — підтвердив Метью, зручніше вкладаючи ноги на килимок біля каміна.
— Ти маєш надто багато таємниць і надто багато ворогів, щоб одружуватися. Але все одно пішов на цей крок, — сказав Волтер з виразом величезного подиву на обличчі. — Дехто звинувачував тебе в тому, що ти надмірно покладаєшся на власну хитрість і гостроту розуму, але до цього моменту я не вірив цим людям. Чудово, Метью. Якщо ти такий розумний, то скажи, що нам слід відповідати, коли виникнуть запитання — а вони виникнуть неодмінно.
Кіт гепнув келихом об стіл, і вино вихлюпнулося йому на руку.
— Невже ти гадаєш, що ми так просто…
— Вгамуйся, Кіте, — сказав Волтер, кинувши на Марлоу розлючений погляд. — Зважаючи на ту брехню, якою ми змушені прикривати тебе, ти взагалі не маєш права розтуляти рота. Продовжуй, Метью.
— Дякую, Волтере. Ви п’ятеро — єдині у всьому королівстві, хто вислухає мою розповідь і не визнає мене божевільним. — Метью пригладив пальцями волосся. — Ви пригадуєте, коли ми востаннє обговорювали ідею Джордано Бруно про безкінечну кількість світів, не обмежених простором та часом?
Чоловіки обмінялися здивованими поглядами.
— Я не впевнений, — обережно почав Генрі, — чи ми розуміємо, куди ти хилиш.
— А туди, що Діана — з Нового Світу. — Метью на мить замовк, і це дало можливість Марлоу обвести тріумфальним поглядом кімнату. — Із прийдешнього Нового Світу.
Запала тиша, і очі всіх присутніх прикипіли до мене.
— Вона ж казала, що походить з Кембриджа, — отетеріло зауважив Волтер.
— Не з того Кембриджа. Мій Кембридж знаходиться у штаті Масачусетс. Від напруження та довгого мовчання мій голос заскрипів, як немазане колесо.
ebooksa