— Ні, — вирвалося у мене. — Цього не може бути.
Але це було. Дракон більше не був драконом, бо тепер він мав лише дві лапи. То був вогнедишний дракон, і кінець свого шпичастого хвоста він тримав затиснутим у своєму роті, як ті уроборо, яких я бачила на прапорі де Клермонів. Голова дракона була повернута до неба, і в своїх зубах він тримав півмісяць. Над ним сходила багатокутна зірка. Емблема Метью. Як же я раніше її не помічала?
— Що там таке, Діано? — спитала Мері, нахмурюючись.
— Ти зробиш для мене дещо, Мері, навіть якщо моє прохання здасться тобі вельми дивним? — Передчуваючи її відповідь, я вже почала розв’язувати шовкову мотузку на своїх зап’ястях.
— Звісно. А що тобі треба?
Із дракона в алхімічний посуд під його крилами капали звивисті краплини крові. І ця кров плавала у морі ртуті та срібла.
— Я хочу, щоб ти взяла у мене зразок крові й влила її в розчин аква фортіс зі сріблом та ртуттю, — пояснила я. Мері спрямувала погляд на вогнедишного дракона, а потім знову на мене. — Бо що таке кров, як не вогонь та вода, поєднання протилежностей та хімічний шлюб?
— Добре, Діано, — погодилася Мері, явно заінтригована. Але питань більше не ставила.
Я впевнено клацнула пальцем над шрамом на внутрішній частині мого передпліччя. Цього разу мені не потрібен був ніж. Шкіра розійшлася — у чому я й не сумнівалася — і кров виступила на поверхню просто тому, що вона була мені потрібна. Джоан, схопивши маленьку миску, мерщій кинулася до мене збирати краплини червоної рідини. А вгорі на стіні сріблясто-чорні очі дракона споглядали, як падали краплі.
— Усе починається з відсутності й бажання. Усе починається із крові та страху, — прошепотіла я.
«Усе почалося з відкриття, яке зробили відьми», — відгукнувся час праісторичним відлунням, запаливши яскраві блакитно-янтарні ниті, які жваво замерехтіли на тлі кам’яних стін замку.
-Він що, так ніколи й не зупиниться? — Я підвелася, взяла руки в боки і, нахмурившись, невдоволено поглянула на стелю в помешканні Сюзанни.
— Вона, Діано. Це дракон-самка, — пояснила Сюзанна. Вона теж ошелешено витріщалася на стелю.
— Вона. Він. Воно. — Я тицьнула пальцем угору. Коли я намагалася зіткати заклинання, драконка вискочила на волю з клітки моїх ребер. Уже не вперше. І тепер знову прилипала до стелі, пускаючи дим і цокочучи зубами від збудження. — Терпіти не можу, коли він — воно починає літати кімнатою, коли йому заманеться. — Якщо подібне станеться в сучасній студентській аудиторії Єльського університету, то наслідки будуть непередбачуваними.
— Те, що твоя вогнедишна дракониха знову вибралася на волю, є лише проявом набагато серйознішої проблеми, — сказала Гуді Альсоп, подаючи мені букет яскраво забарвлених шовкових стрічок, зв’язаних докупи угорі. Його кінці вільно майоріли, наче стрічки травневого дерева, і загалом налічували дев’ять. Гама їхніх кольорів охоплювала відтінки червоного, білого, чорного, сріблястого, золотистого, брунатного, блакитного та жовтого. — Ти — ткаля і мусиш навчитися контролювати свою енергію.
— Я добре це знаю, Гуді Альсоп, але не розумію, чим мені здатна допомогти ялинкова прикраса, — вперто мовила я. Дракониха каркнула на знак згоди, і від цього звуку враз якось роздулася, стала чіткішою, але через мить повернулася до свого звичного розмитого силуету.
— І що ж ти знаєш про ремесло ткалі? — суворо спитала мене Гуді.
— Небагато, — зізналася я.
— Діані треба спочатку скуштувати ось це. — До мене підійшла Сюзанна з паруючою чашкою в руці. Запахи ромашки та м’яти наповнили повітря. Моя дракониха з цікавістю нахилила голову вбік. — Це заспокійлива настоянка, яка зможе вгамувати твою звірюку.
— Мене мало непокоїть той дракон, — зневажливо кинула Кетрін. — Змусити його підкорятися завжди непросто — це все одно, що стриножити демона, який вперто налаштувався зробити якусь шкоду. — «Їй легко говорити, — подумала я, — бо не треба вмовляти звірину забиратися назад, усередину».
ebooksa