— Це цілком можливо, Метью, — тихо сказала я. — Еліас Ешмол відстежив те, що залишилося від бібліотеки Ді після його смерті, а особливо цікавився він книгами з алхімії.
— Після смерті Ді. А яким же чином цей достойний доктор зустрів свою смерть, пані Ройдон? — тихо спитав Кіт, мацаючи мене своїми карими очима. Генрі, який не розчув запитання, яке поставив мені Кіт, заговорив, перш ніж я встигла відповісти на запитання.
— Я спитаю дозволу подивитися цю книгу, — сказав Генрі, рішуче кивнувши головою. — Про це буде досить легко домовитися, коли я повертатимуся до Ричмонда й королеви.
— Ти можеш не розпізнати її, Холе, — заперечив Метью, навмисне ігноруючи Кіта, хоча він розчув його запитання. — Я піду з тобою.
— Ти також його можеш не помітити, — похитала я головою, сподіваючись послабити допитливий погляд Марлоу. — До того ж, якщо треба буде сходити до доктора Ді, то я неодмінно піду.
— Не дивися на мене так люто, моя левице. Я чудово знаю, що ніщо не переконає тебе залишити все це на мене. Особливо, коли йдеться про книги та алхімію. — Метью застережливо підняв палець. — Але жодних запитань. Зрозуміло?
Я кивнула, але схрестила пальці, сховавши їх у складках моїх спідниць. То був старий, як світ, оберіг від лихих наслідків неправдивих слів.
— Жодних запитань від пані Ройдон? — іронічно промимрив Волтер. — Бажаю тобі, Метью, щоб так воно й було.
Мортлейк був невеличким хутором на Темзі, розташованим між Лондоном та палацом королеви в Ричмонді. Подорож ми здійснили у великій барці графа Нортумберлендського — прекрасному човні з вісьмома веслярами, м’якими сидіннями та ширмами від протягів. То була подорож значно комфортніша й спокійніша за ті, які нам доводилося здійснювати, коли за веслами сидів Гелоуглас.
Ми заздалегідь послали доктору Ді листа, щоб попередити його про наш приїзд. Як делікатно пояснив нам Генрі, місіс Ді страшенно не любила, коли гості падали як сніг на голову. Хоча я й розуміла її і навіть співчувала, таке ставлення до гостей було досить незвичним для часів, коли гостинність і відчинені двері були правилом.
— Їхня родина й домашнє господарство є… е-е-е… не такими, як зазвичай, завдяки заняттям доктора Ді, — пояснив Генрі, злегка червоніючи. — Господарі мають велику кількість дітей. І в них у домі часто… часто буває досить хаотично.
— Настільки хаотично, що його слуги час від часу самі падають у колодязь, — підкреслено зауважив Метью.
— Так. Було таке нещастя. Утім, гадаю, що під час нашого візиту такого не трапиться, — промимрив Генрі.
Мені було байдуже, в якому стані перебувало домашнє господарство пана Ді. Бо ми ж так близько підійшли до тої межі, за якою отримаємо змогу відповісти на багато запитань: чому за цією книгою всі ганяються, чи зможе вона розповісти нам про те, як з’явилися у цьому світі ми, створіння. Ну, і, звісно, Метью вважав, що в цьому манускрипті міститься відповідь на те, чому ми, потойбічні створіння, почали у модерну добу вимирати.
Чи то заради пристойності, чи то для того, щоб не демонструвати нам безладний виводок своїх дітей, доктор Ді чекав на нас, прогулюючись у своєму садку за цегляною стіною так, наче зараз був не кінець січня, а розпал літа. На ньому була чорна мантія вченого та досить тісний каптур, який закривав йому голову й шию, і увінчувала його пласка шапочка. Із підборіддя у нього стирчала сива борода. Заклавши руки за спину, доктор Ді статечно прогулювався оголеним зимовим садом.
— Докторе Ді! — гукнув Генрі понад стіною.
— О, лорде Нортумберлендський! Сподіваюся, ви в доброму здоров’ї? — Голос доктора Ді був тихий і хрипкий, але він навмисне (як і більшість інших людей) заговорив вельми гучно, зважаючи на глухуватість Генрі. Він зняв шапку і віддав герцогу низький уклін.
— Як на таку пору року, то більш-менш нормально, докторе Ді. Утім, ми прийшли сюди не через моє здоров’я. Як я вже пояснив у своєму листі, зі мною — мої друзі. Дозвольте мені представити їх вам.
— Ми з доктором Ді вже знайомі, — сказав Метью і, по-вовчому вишкірившись, низько йому вклонився. Я вже звикла, що він знав ледь не кожного другого відомого чоловіка цієї доби. То чому б йому не знати й доктора Ді?
— Добридень, пане Ройдон, — обережно поздоровкався придворний астролог.
ebooksa