— Сторінка, на якій зображене алхімічне весілля. Вона — з манускрипту, що зберігається в Бодлійській бібліотеці. — Я розкрила посібник. Він був абсолютно нерухомий, як я й передбачала. — Ось поглянь, Метью.
— Класна штука, — присвиснув батько.
— Та ви ще її мишоловки не бачили, — стиха мовив Метью.
— А що вона робить, ця штука? — І мій батько прихилився ближче, щоб краще роздивитися посібник.
— Це — математичний інструмент для визначення часу і стеження за астрономічними явищами, наприклад фазами місяця. Коли ми були у Празі, він почав рухатися сам по собі. Я гадала, що то він реагує на когось, хто шукав мене та Метью, але тепер мені спало на думку: а чи не реагує він на тебе, бо ти шукаєш манускрипт? — Пристрій і досі час від часу оживав, і його коліщата ні з того, ні з сього починали рухатися. Усі у нашому домі звали його «відьмацький годинник».
— Може, мені піти книгу принести? — спитав Метью, підводячись.
— Та не треба, — відповів мій батько, кивнувши йому рукою сідати. Не треба поспішати. Ребека знає, що мене слід чекати лише через кілька днів.
— Значить, ти будеш тут, у Лондоні?
Батькове обличчя пом’якшало. Він кивнув.
— А де ви зупинилися? — поцікавився Метью.
— Тут! — обурилася я. — Він зупинився тут. — Після стількох років без батька випускати його з поля зору було для мене просто немислимим.
— Ваша донька дотримується суворих поглядів стосовно неприпустимості для членів її родини селитися в готелях, — сказав Метью з іронічною посмішкою, вочевидь, пригадавши мою бурхливу реакцію на його пропозицію поселити Маркуса та Міріам в готелі коледжу Казеновія. — Ясна річ, ми радо поселимо вас у себе.
— Я зняв кімнати на іншому боці міста, — сказав батько, вагаючись.
— Залишайся, — сказала я і міцно стиснула губи, щоб не розплакатися. — Будь ласка. Я так багато хотіла у нього спитати, так багато запитань назбиралося в мене, на які лише він міг дати відповідь.
— Гаразд, — погодився нарешті батько. — Було б здорово постирчати тут із тобою деякий час.
Я хотіла було віддати йому нашу кімнату, оскільки Метью не зміг би заснути, коли у домі чужинець, а я сама легко могла вмоститися на підвіконні, але батько відмовився. Нарешті П’єр погодився поступитися своїм ліжком. Я стояла на сходовому майданчику і заздрісно слухала, як Джек із батьком про щось заповзято торохтять, мов старі друзяки.
— Гадаю, що Стівену нічого не бракує, — сказав Метью, ніжно беручи мене за талію.
— А тобі не здалося, що він у мені розчарований? — уголос спитала я.
— Хто? Твій батько? — отетеріло витріщився на мене Метью. — Господь з тобою!
— У мене таке відчуття, що йому трохи некомфортно.
ebooksa