— Зазвичай, Метью попереджає мене про дату й час свого від’їзду з міста. — Бліді руки отця Габбарда покоїлися на різьблених підлокітниках крісла, в якому він сидів у підвалі церкви. Угорі над нами хтось готувався до наступної церковної служби. — Що привело вас сюди, пані Ройдон?
— Я прийшла поговорити про Енні та Джека.
Коли я дістала з кишені невеличку шкіряну торбочку, Габбард утупився на мене своїми химерними очима. У тій торбочці було грошей на п’ять років утримання і Джека, і Енні.
— Я покидаю Лондон. І хотіла б передати ось це — для утримання дітей, — сказала я і кинула йому торбинку. Але він і пальцем не поворухнув, щоб схопити її.
— Це непотрібно, пані.
— Благаю. Я б узяла дітей з собою, якби могла. Та оскільки вони не можуть вирушити в подорож разом зі мною, мені хотілося б, щоб хтось про них піклувався.
— А що я отримаю навзамін?
— Ну, гроші… звичайно. — І я знову простягнула йому торбинку.
— Я не бажаю грошей, і вони мені не потрібні, пані Ройдон. — Габбард відкинувся на спинку крісла і повільно заплющив очі.
— А що ж вам… — почала було я і враз замовкла. — О, ні.
— Господь ніщо не робить просто так. І в його плані немає випадковостей. Ви захотіли прийти сюди сьогодні, бо Він бажає, щоб ніхто з вашого племені не боявся ані мене, ані моїх підопічних.
— Я й так маю достатньо покровителів, — заперечила я.
— А чи можна це саме сказати про вашого чоловіка? — спитав Габбард, зиркнувши на мої груди. — Ваша кров у його жилах тепер сильніша, аніж коли ви прибули. А слід іще й про дитя подумати.
Серце моє шалено застрибало. Коли я заберу Метью назад у наше сьогодення, Ендрю Габбард буде одним із небагатьох людей, які знатимуть його майбутнє — і що в цьому майбутньому у нього з’явиться відьма.
— Ви не скористаєтеся знанням про мене проти Метью. Після того, що він зробив. І з огляду на те, як він змінився.
— Гадаєте, що не скористаюся? — крива посмішка Габбарда недвозначно засвідчила, що він піде на все, аби захистити свою паству. — Мої стосунки з паном Ройдоном, м’яко кажучи, не дуже гарні.
— Значить, я знайду інший спосіб потурбуватися про дітей, — сказала я, збираючись піти.
— Енні — вже моя дитина. Вона — відьма і вона — частина моєї родини. Я потурбуюся про її благополуччя. Але інша справа Джек Блекфраєрс. Він — не створіння і тому повинен сам за себе потурбуватися.
— Та він же іще дитина! Маленький хлопчисько!
— Дитина, але не моя. І ви також не моя дитина. Тому я нічого нікому з вас обох не винен. До побачення, пані Ройдон, — відрізав Габбард і відвернувся.
ebooksa