— Мадам! — тихо гукнув Ален, з’являючись на порозі.
— Що? — спитала я, повертаючись до нього і витираючи руки об сплутані складки моїх спідниць.
Ален оглянув кімнату і вжахнувся. Моя темна накидка без рукавів була недбало кинута на спинку сусіднього крісла, важка оксамитова блуза — начеплена на край мідного казанка, а ліф висів під стелею на зручному гакові для великих казанів. Хоча й відносно роздягнена, як за стандартами шістнадцятого сторіччя, я й досі мала на собі корсет, лляну сорочку з високим коміром та довгими рукавами, кілька нижніх спідниць та простору верхню спідницю — на вагу це більше одягу, ніж я зазвичай вдягаю на лекції. Тим не менше, я відчула себе майже голою, але гордовито підняла підборіддя — нехай Ален хоч слово посміє сказати. Йому вистачило розуму відвернутися.
— Шеф не знає, що робити з сьогоднішньою вечерею, — сказав Ален.
Я нахмурилася. Шеф просто не міг не знати, що робити.
— Домочадці вже давно хочуть їсти й пити, але без вас вони не можуть сісти до столу. Якщо в Сеп-Турі перебуває хто-небудь із родини, то ця особа має головувати під час вечері. Така традиція.
З’явилася Катрін із мискою та рушником. Я занурила пальці у теплу ароматизовану лавандою воду.
— І скільки ж ви отак чекали? — спитала я, знімаючи з передпліччя Катрін рушник. Велика зала, повна голодних теплокровних істот та не менш зголоднілих вампірів, це було з мого боку необачно й нерозумно. І моя новонабута впевненість у власній здатності успішно керувати родинним маєтком де Клермонів випарувалася, як роса на сонці.
— Понад годину. Вони чекатимуть, доки з села не прийде звістка, що Роже закривається на ніч. Він — хазяїн корчми. На вулиці холодно, а до сніданку чекати іще багато годин. Сір Філіп навів мене на думку, що… — Ален замовк, кинувши на мене винуватий погляд.
— Vite (Мерщій), — кинула я, показуючи на свою розкидану одіж. — Допоможи мені вдягнутися, Катрін.
— Bien sûr (Аякже). — Катрін поставила миску і рушила до мого ліфа, що висів на гачку. Велика чорнильна пляма, що на ньому розпливлася, поклала край моїй надії мати за столом респектабельний вигляд.
Коли я увійшла до зали, об кам’яну підлогу заскреготіли лави — то підвелися більше трьох десятків теплокровних та холоднокровних створінь. І в цьому скреготі чулася нотка докору. Знову сівши, домочадці з голодним ентузіазмом накинулися на страви, а я взяла собі куряче стегно, а від решти відмовилася помахом руки.
Здавалося, минула ціла вічність, поки не повернулися Метью та його батько.
— Діано! — вигукнув Метью, обходячи дерев’яну ширму, явно сконфужений тим, що я сиджу на чолі родинного столу. — Я гадав, що ти будеш нагорі або у бібліотеці.
— Я вирішила, що з мого боку буде набагато чемніше сидіти отут, зважаючи на те, скільки роботи вклав Шеф у приготування вечері. — Мій погляд перемістився на Філіпа. — Як пройшло полювання, Філіпе?
— Нормально. Але кров тварин забезпечує лише тимчасове насичення. — Він поманив пальцем Алена і вперся своїм холодним поглядом у мій стоячий комір, що закривав шию.
— Досить. — Голос Метью прозвучав тихо, але нотка застереження чулася в ньому безпомилково чітко. Усі присутні повернули голови в його бік. — Слід було дати їм вказівку починати без нас. Дозволь відвести тебе нагору, Діано. — Усі враз повернули голови до мене, очікуючи, що ж я відповім.
— Я ще не доїла, — відказала я, жестом вказуючи на свою тарілку. — І решта теж не доїли. Сідай біля мене і випий вина. — Може, Метью й князь доби Ренесансу, як за суттю, так і за стилем, але я не збиралася виструнчуватися за його командою.
Метью сів поруч, а я примудрилася заштовхнути в себе іще кілька шматочків курятини. Коли напруження стало нестерпним, я підвелася. І знову скреготнули лави — то піднялися домочадці.
— Так швидко попоїли? — здивувався Філіп. — Тоді доброї ночі, Діано. Метью, я чекаю тебе у себе. Дивно, але чомусь мені закортіло в шахи пограти.
ebooksa