Метью проігнорував батька і простягнув мені руку. Виходячи із зали й піднімаючись до родинних покоїв, ми не обмінялися ані словом. Нарешті біля моїх дверей Метью взяв себе в руки настільки, що наважився розпочати зі мною розмову.
— Філіп ставиться до тебе так, наче ти якась економка. Це нестерпно.
— Твій батько ставиться до мене, як до жінки його доби. Та я це якось переживу, повір мені, Метью. — Я зробила паузу, щоб набратися сміливості. — Ти коли востаннє харчувався істотою, яка пересувається на двох ногах? — Перед тим як ми покинули Медісон, я змусила його попити трохи моєї крові, а ще він підхарчувався якоюсь теплокровною істотою в Канаді, чийого імені я не знала. За кілька тижнів до цього Метью убив в Оксфорді Джиліан Чемберлен, яка стежила за мною і погрожувала мені. Може, він і нею підхарчився, не знаю. І я не сумнівалася, що окрім перелічених випадків, упродовж багатьох місяців його уста пили лишень кров тварин.
— А чому ти питаєш? — різко спитав Метью з підозрою в голосі.
— Філіп каже, що зараз ти не такий дужий, який маєш бути. — Я стиснула в руці його долоню. — Якщо маєш потребу підхарчитися, але не можеш узяти кров незнайомця, то можеш узяти мою. Я так хочу.
Не встиг Метью відповісти, як на сходах почулося іронічне хихикання.
— Обережніше, Діано. Ми, маньясанги, маємо гострий слух. Запропонуй свою кров кому-небудь у цьому домі — і тоді вовків уже не стримати. — Біля початку сходів стояв Філіп, упершись руками в боки аркового проходу.
Метью розлючено обернувся до нього.
— Іди геть, Філіпе!
— Ця відьма — зухвала й нерозсудлива. І саме я несу відповідальність за те, щоб її імпульсивні бажання не вийшли з-під контролю. Інакше вона нас просто знищить.
— Ця відьма моя, — холодно мовив Метью.
— Іще ні, — відказав Філіп, спускаючись сходами з удаваним співчуттям і хитаючи головою. — А, може, й ніколи не буде твоєю.
Після цієї сутички Метью став іще більше стриманим і скритним. Наступного дня він і досі злився на батька, але замість вимістити своє невдоволення на тому, хто його спричинив, прискіпувався до всіх інших: до мене, до Алена, П’єра, Шефа та всіх тих, хто мав нещастя трапитися на його шляху. Домочадці й без того були заведені й заклопотані через прийдешнє свято, і Філіп, кілька годин терпівши коники свого сина, поставив його перед вибором: піти поспати, щоб прокинутися у кращому гуморі, або підхарчитися. Натомість Метью обрав третій варіант і пішов нишпорити в архівах де Клермонів — може, там знайдеться якийсь натяк на нинішнє місцезнаходження манускрипту Ешмол-782. Залишена на самоті й вільна чинити на власний розсуд, я повернулася до кухні.
Філіп застав мене у коморі Марти, де я, закотивши рукави, сиділа навпочіпки біля дистилятора, який і досі не бажав вправно функціонувати і наповнював усе приміщення парою.
— Метью пив твою кров? — різко спитав Філіп, ковзнувши поглядом по моїх передпліччях.
У відповідь я підняла догори ліву руку. М’яке полотно скотилося вниз до плеча, оголивши нерівний шрам на внутрішній поверхні мого ліктя. Я навіть зробила надріз, щоб Метью було легше пити.
— Де ще? — спитав Філіп, перевівши свій уважний погляд мені на торс.
Другою рукою я оголила собі шию. Там рана була глибшою, але її зробив сам вампір, і тому шрам вийшов значно акуратнішим.
— Ну ти й дурепа! Дозволила очманілому маньясангу попити твоєї крові не лише з руки, а й із шиї! — отетеріло мовив Філіп. — Угода забороняє маньясангу пити кров відьом та демонів. Тобі ніколи не звільнитися від Метью, неважливо — спатиме він з тобою чи ні.
— Метью знає, що я ніколи не покину його.
ebooksa