— Сподіваюся, цією фразою ти й вичерпав своє знання афоризмів. — А потім він помітив мене.
Те, що сталося опісля, відбулося за якусь частку секунди. Метью випростався, розгинаючись зі своєї бойової стійки, і вся його увага зосередилася на сінному горищі, де я стояла. Філіп, не гаючи ані секунди, зробив випад мечем, крутнув його і вибив клинок із рук Метью. Заволодівши таким чином двома мечами, Філіп швиргонув один із них об стіну, а другий приставив до горла Метью.
— Не цьому я тебе вчив, Маттеусе, не цьому. Не думай. Не кліпай очима. Не дихай. Якщо хочеш вижити, маєш робити тільки одне: блискавично реагувати. Спускайся-но сюди, Діано, — гукнув Філіп, підвищуючи голос.
Із виразом жалю на обличчі коваль підсадив мене на іншу драбину. «Тобі буде непереливки», прочитала я у тому виразі і спустилася додолу позаду Філіпа.
— Це задля неї ти програв, утративши пильність? — розлючено спитав батько і притиснув клинок до синового горла так, що на ньому виступила крапля крові.
— Не знаю, про що ти кажеш. Відпусти. — Метью охопила якась дивна емоція. Його очі потемніли, мов чорнило, і він учепився руками в батькові груди. Я ступила до нього крок.
Раптом якийсь блискучий предмет зі свистом полетів на мене і проскочив між моєю лівою рукою та тулубом. Філіп кинув у мене кинджал майже не прицілюючись, просто на частку секунди зиркнувши через плече. Однак цього було достатньо. Не зачепивши плоті, кинджал пришпилив мій рукав до сходинки драбини, а коли я рвучко сіпнулася, щоб звільнитися, тканина порвалася аж до ліктя і оголила мій зазублений шрам.
— Ось про що я кажу. Ти відірвав свої очі від супротивника? І через це колись мало не загинув разом із Діаною? — Такого розлюченого Філіпа я іще не бачила.
Метью знову на мить зосередив на мені свою увагу. Ненадовго, буквально на секунду, але достатньо довго, щоб Філіп встиг дістати зі свого чобота іще один кинджал і встромити його Метью у стегно.
— Зосереджуй увагу на чоловікові з мечем на твоєму горлі. Якщо ти цього не зробиш, вона помре, — сказав Філіп, а потім різко кинув у мій бік: — Кажу тобі, Діано: коли Метью б’ється, тримайся від нього подалі.
Метью глянув на батька; його темні очі світилися відчаєм, а їхні зіниці розширилися. Мені вже доводилося бачити таку реакцію раніше, і вона означала, що Метью починав втрачати самовладання.
— Відпусти. Мені треба бути з нею. Будь ласка.
— Мусиш припинити озиратися через плече й усвідомити, ким ти є. Ти — воїн-маньясанг, що несе відповідальність перед своєю родиною. Коли ти надів материн перстень на палець Діані, ти добре подумав, що це означає? — спитав Філіп грізним тоном.
— Так. Це означає все моє життя і його кінець. І застереження пам’ятати про минуле. — Метью спробував було вдарити свого батька ногою, але той випередив його і ще глибше загнав кинджал йому в стегно. Метью аж засичав від болю.
— У тебе завжди все чорне й похмуре, нічого світлого! — розлючено скрикнув Філіп.
Він кинув меч, ударом ноги відбивши його за межу досяжності Метью, і вхопив сина за горло. — Бачиш його очі, Діано?
— Так, — прошепотіла я.
— Підійди до мене ближче.
Коли я зробила крок уперед, Метью почав несамовито борсатися, але батьку вдалося втримати його, щосили стиснувши горло. Я скрикнула, і Метью почав борсатися іще сильніше.
— Метью казиться від жаги крові. Ми, маньясанги, ближчі до природи, аніж решта створінь, ми чисті хижаки, хоч скількома б мовами не говорили і хоч як вишукано не вдягалися. Зараз вовк, що ожив у Метью, намагається вирватися на волю, щоб убивати.
ebooksa