Кім

— Можливо, — заспокійливо відповів Кім, випльовуючи на підлогу червоний сік бетелю.

— Останнім із великих людей, — авторитетно промовив сикх, — був Сікандар Джалкарн [Олександр Македонський]. Він вимостив вулиці Джаландгара і побудував велику водойму близько Амбали. Бруківка тримається аж до сьогодні, і водойма теж вціліла. Я ніколи не чув про твого бога.

— Відрости собі волосся і говори на пенджабі, — жартівливо звернувся молодий солдатик до Кіма, цитуючи північну приказку. — Цього достатньо, щоби стати сикхом.

Однак він сказав це не дуже голосно.

Лама зітхнув і заглибився у себе. Він здавався темною безформною масою. Коли серед загальної розмови наступали паузи, чулося низьке монотонне гудіння: «Ом Мані Падме Хум! Ом Мані Падме Ом![42]» — і стукіт дерев’яних чоток.

— Це стомлює мене, — сказав він нарешті. — Швидкість і стукіт стомлюють мене. Крім того, мій чело, чи не пропустили ми нашу Річку?

— Тихенько, тихенько, — говорив Кім, — хіба Річка не поблизу Бенареса? А ми ще далеко від цього місця.

— Але якщо наш Владика був на Півночі, так, може, це одна з тих річок, через які ми переїжджали?

— Я не знаю.

— Але ти був посланий мені, — був ти мені посланий, чи ні? За ті заслуги, які я надбав там, у Сач-дзені. Ти прийшов через гармати, дволикий… і подвійно вбраний.

— Мовчи. Тут не можна говорити про ці речі, — зашепотів Кім. — Один я був там. Подумай — і ти згадаєш. Тільки хлопчик… хлопчик-індус… біля великої зеленої гармати.

— Але хіба там не було англійця з білою бородою, святої людини серед священних зображень, який сам укріпив мою віру в Річку Стріли?

— Він… ми… пішли в Аджаб-Ґхер, в Лагорі, щоб там помолитися богам, — пояснив Кім оточуючим, які, не криючись, прислухалися до них. — І сагиб із Будинку Чудес говорив із ним, — так, це істинна правда, — як із братом. Він дуже свята людина, родом здалеку, з-за гір. Відпочинь! У належний час ми приїдемо до Амбали.

— Але моя Річка… Річка мого Зцілення?

— І тоді, якщо схочеш, ми пішки підемо шукати цю Річку. Так, щоб нічого не пропустити, жодного найменшенького струмочка на полях.

— Але в тебе свій власний пошук? — Лама випростав спину від задоволення, що так ясно все пам’ятає.

— Так, — підтвердив Кім, аби не сперечатися. Хлопчик був зовсім щасливий тим, що кудись їде, жує бетель і бачить нових людей у великому доброзичливому світі.

— Це був Бик, Червоний Бик, який прийде, щоб допомогти тобі й повести тебе… куди? Я забув. Червоний Бик на зеленому полі, чи не так?

— Ні, він нікуди мене не відведе, — сказав Кім. — То я просто казку тобі розказав.

— Що таке? — дружина хлібороба нахилилася вперед, і браслети на руках її збрязнули. — Або ви обоє сни бачите? Червоний Бик на зеленому полі, який понесе тебе на небо… так, чи що? Це було видіння? Хто-небудь це віщував? У нас у селі, за містом Джаландгаром, є червоний бик, і він пасеться, де хоче, на найзеленіших наших полях!