— Як ся маєте, пане О’Гара? Я збіса радий вас бачити знову.
Кім стиснув чубук. Будь-де на битому шляху він би цьому, може, й не здивувався б, але тут, у цьому тихому затоні життя, він був не готовий зустріти Гарі-бабу. До того ж він був роздратований тим, що його обдурили.
— Аг-га! Я ж Вам казав у Лакнау — Resurgam[170] — я постану і Ви мене не впізнаєте. На скільки Ви тоді побилися об заклад, га?
Він ліниво жував пару кардамонових зернят, але дихав важко.
— Але навіщо ви сюди прийшли, бабуджі?
— А, ось питання, як казав Шекспір[171]. Я прийшов привітати Вас із Вашою надзвичайно ефе-ективною операцією в Делі. Оа! Сказати Вам, що ми всі Вами пишаємося. Це було ду-уже акуратно і спритно зроблено. Наш спільний друг, він і мій давній приятель. Він бував у збіса вузьких місцях. І ще в кількох побуває. Він мені розповів, а я переповів містерові Ларгану, і він був дуже втішений Вашими швидкими успіхами. Увесь департамент задоволений.
Кім уперше в житті насолоджувався почуттям чистої гордості (яке, поза тим, може бути і справдешньою пасткою) від визнання з боку департаменту і від визнання з боку рівного йому колеги, шанованого серед інших. Ніщо на землі не могло з цим зрівнятися. Але людина Сходу всередині Кіма волала про те, що бабу не їздять хтозна-куди просто так, заради компліментів.
— Розкажи свою історію, бабу, — владно мовив хлопець.
— Оа, то дрібниця. Про-сто я був у Сімлі, коли надійшла телеграма про те, що наш спільний друг казав, буцім заховав, і старий Крейтон… — тут він зиркнув на Кіма, як той сприйме таку зухвалість.
— Полковник-сагиб, — виправив хлопець зі школи святого Ксав’є.
— Так, звісно. Він побачив, що я без діла, і мені довелося їхати у Чітор і знайти того чортового листа. Я не люблю Південь — забагато треба їздити залізницею, але я отримав гарні кошти на дорогу. Га! Га! Я зустрів нашого знайомого у Делі по дорозі назад. Він сидить тих-хесенько зараз і вважає, що вбрання садгу йому саме до речі. Чудово, там я почув про те, що Ви зробили так добре, швидко, на хвилі миттєвої ситуації. Я сказав нашому спільному приятелеві, що Ви збіса влучили у яблучко, Юпітером присягаюся! Це було блискуче. Я прийшов сказати Вам про це.
— Умгу!
У канаві бавилися жаби, на небі виповзав місяць. Якийсь веселий слуга вийшов поговорити з ніччю і бив у барабан. Наступну фразу Кім промовив тутешньою говіркою.
— Як ти нас вистежив?
— Оа! Це дрібниця. Від нашого спільного приятеля я дізнався, що ви рушили до Сагаранпура. Тож я рушив слідом. Червоні Лами привертають увагу. Я купую собі аптечку, а я ж справді добрий лікар. Іду до Акроли-на-Броді і все про вас наслухаю — то там, то там побалакаю. Усі прості люди знають, що ви робите. Дізнаюся, коли гостинна стара пані вислала по вас дулі[172]. Тут знають чимало спогадів про попередні візити старого Лами. Я знаю, що старі пані жити не можуть без ліків. Тож я став лікарем і… ви чули, що я казав? Думаю, це ду-уже добре. Слово даю, містере О’Гара, що люди знають про вас із Ламою на п’ятдесят миль довкола — прості люди. То я й прийшов. Не заперечуєте?
— Бабуджі, — мовив Кім, рвучко підводячи погляд на широке усміхнене лице, — я сагиб.
— Дорогий містере О’Гара…
— І я сподіваюся ввійти у Велику Гру.
— Наразі за субординацією Ви підпорядковані мені.
— То чого ж теревенити, як мавпа на дереві? Не буде чоловік їхати сюди з самої Сімли заради кількох солодких слів. Я не дитина. Говоріть на гінді і давайте доберемося до жовтка в яйці. Ви тут — але з десяти слів не сказали жодного правдивого. Нащо Ви тут? Відповідайте прямо.