— О, Гори! І сніги на вершинах. — Лама віддер невеличкий клаптик паперу, придатний для амулета. — Але що ти знаєш про Гори?
— Вони дуже близько, — Кім розчахнув двері і поглянув на довгі, умиротворенні обриси Гімалаїв, залиті вранішнім золотом сонця. — Я ніколи не ступав туди, окрім як у вбранні сагиба.
Лама тужливо вдихнув свіже повітря.
— Якщо ми підемо на Північ, — звернувся з питанням до світанкового сонця Кім, — чи не вдасться нам уникнути полуденної спеки, йдучи поміж підніжжями гір?.. Святий, амулет уже готовий?
— Я написав імена семи дурноверхих демонів, жоден із них не вартий і пилинки з ока. Отак нерозумні жінки збивають нас зі Шляху!
Гарі-бабу вийшов з-поза своєї голуб’ятні, з демонстративною ретельністю чистячи зуби. Повнотілий, з широкими крижами, бичачою шиєю і глибоким голосом, він був не схожий на боязкого. Кім ледь помітно подав йому знак, що справа рухається, куди слід, тож по завершенні ранкового туалету, Гарі-бабу прийшов барвистими словами засвідчити пошану Ламі. Їли вони, звичайно, окремо, а після того стара, сяк-так прихована за віконною завісою, повернулася до своєї життєво важливої справи — кольок від зеленого манго у малюків. Лама у медицині знався тільки на зустрічних засобах. Він вірив, що послід вороного коня, змішаний із сіркою і загорнутий у зміїну шкіру, надійно допомагає від холери, але символіка цікавила його більше, ніж наука. Гарі-бабу приєднався до цих міркувань із чарівливою ввічливістю, так, що аж Лама назвав його ґречним лікарем. Гарі-бабу відповів на це, що він — лише некваліфікований дилетант у таїнстві, але принаймні — і він вдячний за це богам — він знає, що сидить у присутності майстра. Сам він учився у сагибів, які не рахують витрат, у розкішних залах Калькутти, але він завжди перший визнавав, що існує мудрість понад земною мудрістю — високе й доступне небагатьом знання про споглядання. Кім заздрісно спостерігав за ним. Гарі-бабу зник — з усіма своїми знаннями, скрадливий, експансивний, нервовий, і так само зник безсоромний торговець зіллям із минулої ночі. Залишився витончений, чемний і уважний, розважливий учений, що спізнав уже і досвід, і напасті, а тепер ловив мудрість із вуст Лами. Стара зізналася Кімові, що такі високі матерії — понад її розуміння. Їй подобалися амулети, щедро написані чорнилом, яке можна було змити, випити воду — та й по всьому. Яка інакше користь від богів? Вона любила чоловіків і жінок, розказувала про них — князьки, яких вона знала колись; її минула юність і врода; набіги леопардів і дивовижі азіатського кохання; тягар оподаткування, непомірна орендна плата, поховальні церемонії, її зять (тут вона вдавалася до легко розгадуваних натяків), піклування про малечу і те, як у теперішні часи люди втратили пристойність. А Кім, що цікавився життям цього світу так само, як і та, що мала скоро його покинути, сидів навпочіпки, сховавши ноги під поли одежини, і ковтав її слова, тим часом як Лама одна за одною руйнував теорії лікування людського тіла, які висував перед ним Гарі-бабу.
Опівдні бабу підтягнув на поясі скриньку з ліками, узяв в одну руку лаковані черевики для урочистостей, у другу — барвисту парасольку у біло-синю смужку і подався на північ у Дун, де, за його словами, його потребували тамтешні місцеві князьки.
— Ми вирушимо ввечері, коли спаде спека, — сказав Лама. — Той лікар, обізнаний у медицині та поштивості, підтвердив мені, що люди на гірських схилах благочестиві, щедрі і потребують учителя. Дуже скоро — так казав знахар — ми вийдемо до свіжого повітря і запаху сосен.
— Ідете в гори? По дорозі до Кулу? О, тричі щасливі! — заверещала стара. — Якби на мені не висіли домашні справи, я б узяла паланкін… але то вже був би сором і репутація моя б репнула. Хо! Хо! Я знаю ту дорогу — кожен перехід на тій дорозі я знаю. Доброчинність ви там знайдете всюди — вродливим ніхто не відмовляє. Я накажу зладнати вам провізії. Чи може, вам послати слугу, щоб провів? Ні… То я хоч наготую вам доброї їжі.
— Що за жінка ця сагиба! — мовив білобородий урія, коли на кухні здійнявся галас. — Ніколи вона не забула жодного друга, ніколи не забула жодного ворога за всі ці роки. А які смакоти вона готує — ва! — він потер собі худий живіт.
Там була і випічка, і солодощі, і холодна дичина, розварена на шматочки з рисом і чорносливом — Кім мав тягти ношу доброго мула.
— Я тепер стара і безпомічна, — мовила вона, — ніхто мене не любить, ніхто не шанує — але мало хто може до мене дорівнятися, коли я прикличу богів і візьмуся до своїх казанків на кухні. Приходьте ще, о доброзичливці. Святий чоловіче і ти, учню, приходьте знову. Кімната для вас завжди готова і завжди вам тут раді… Наглядай за своїм учнем — щоб жінки геть відверто за ним не ганялися. Я знаю жінок із Кулу. Пильнуй, чело, а то він знову від тебе втече, лиш занюхає свої Гори… Гай-гай! Не нахиляй мішок із рисом… Благослови цю оселю, святий чоловіче, і прости твою нерозумну служку.
Вона втерла червоні старечі очі краєчком завіси і гортанно заквоктала.
— Жінки балакучі, — нарешті промовив Лама, — але це їхня жіноча недуга. Я дав їй амулет. Вона стоїть на Колесі і цілковито віддана видовищам цього життя, але тим не менш, чело, вона доброчесна, щира, гостинна, має велике і ревне серце. Хто скаже, що вона не набуває заслуги?
— Не я, святий чоловіче, — сказав Кім, поправляючи на плечах щедру провізію. — Подумки, позаду моїх очей, я намагався уявити собі жінку, цілковиту вільну від Колеса — без пожадань, без учинків, так, начебто монахиню.
— І що, бісеня? — Лама ледь уголос не засміявся.
— Я не можу такого уявити.
— І я не можу. Але у неї багато, багато мільйонів життів попереду. Можливо, в кожному з них вона набиратиметься потроху мудрості.
— А вона не забуде на цьому шляху, як тушкувати печеню з шафраном?
— Твої думки обсіли недостойні речі. Але вона вправна. Я почуваюся цілковито посвіжілим. Коли ми дійдемо до гірських схилів, я буду ще дужчим. Правий був знахар, коли казав мені цього ранку, що подих гірських снігів здуває з чоловіка двадцять років життя. Ми піднімемося в Гори, на висоту, туди, де шумлять снігові струмки верховіття дерев — ненадовго. Знахар сказав, що ми можемо у будь-який час повернутися в долину, де будемо лиш на краєчку цих чудових місць. Знахар сповнений знань, але він не пишається тим. Поки ти говорив із сагибою, я йому розповів про невелике запаморочення, яке відчуваю вночі на потилиці, і він сказав, що воно виникло через надмірну спеку і прохолодне повітря зцілить його. Трохи поміркувавши, я здивувався, як сам не подумав про такий простий засіб.